Рован утретє перекреслив слово «пожирати», поставив над ним «приймати» й відсунув рукопис. Якщо вірити його сьогоднішньому перекладу, артефакт мав приймати силу, утримувати напрямок і періодично пожирати учасників. Останнє погано узгоджувалося з рештою тексту, хоча після семи років викладання він уже нічого не став би впевнено заперечувати.
На краю столу лежав розгорнутий словник. Поряд — два старі трактати, копії написів і блокнот, у якому поступово накопичувалося більше запитань, ніж відповідей. Горнятко давно спорожніло. Рован підняв його, зазирнув усередину й поставив назад.Орест залишив унизу цілий кавник, але заради нього довелося б спускатися сходами, а потім підніматися знову. З порталами тут краще було не експериментувати: артефакт викривляв траєкторію переходу, тож замість власного кабінету можна було потрапити казна-куди. Рован оцінив відстань до дверей, подивився на порожнє горнятко й повернувся до рукопису.
У вежі було тихо. Крізь вузькі вікна під стелею падало післяобіднє світло, вихоплюючи з напівтемряви вигнуті металеві ободи довкола кристала. Той стояв на кам’яному постаменті посеред кімнати й за три роки не виявив жодного бажання полегшити дослідникові роботу.
Рован підвівся, забрав лампу й підійшов ближче. На зовнішньому кільці тягнувся напис, який він скопіював ще першого тижня. Тоді знаки здалися йому знайомими: деякі траплялися в пізніх драконячих текстах, інші нагадували елементи сучасних просторових схем. Він навіть дозволив собі припустити, що впорається до кінця місяця.
Відтоді минуло тридцять сім місяців.
Він нахилив світильник. Тінь у заглибині змістилася, відкриваючи коротку поперечну риску. Рован примружився, звірив її з копією й неголосно вилаявся. Риска була. На папері — ні. Отже, принаймні останні два дні він із великою наполегливістю перекладав інше слово.
Повернувшись до столу, некромант виправив знак і дістав із-під книг тонкий зошит у потрісканій обкладинці. Написи на артефакті й рукопис були виконані однією мовою, але різними почерками, а їхні автори користувалися скороченнями з тією безжальною впевненістю, яка властива людям, переконаним, що всі довкола розуміють предмет не гірше за них. Чи драконам. Рован підозрював, що в цьому вони мало відрізнялися.
Сам рукопис він роздобув зовсім недавно. Стан у знахідки був кепський, зате текст — достатньо давній, щоб не встигнути обрости пізнішими тлумаченнями. Тут ніхто не пояснював, що міжсвітові переходи неможливі через природні обмеження магічного середовища. Їх обговорювали як звичайну роботу, для якої потрібні знання, підготовка й справне обладнання.
Це Рованові подобалося значно більше.

Вежу він знайшов іще студентом, коли зачинені двері здавалися йому достатньою причиною відкласти підготовку до іспиту. Будівля стояла осторонь звичних доріжок, не використовувалася для занять і, судячи зі стану сходів, давно не цікавила навіть прибиральників. На запитання, що там було раніше, викладачі відповідали по-різному. Обсерваторія. Старе сховище. Приміщення, непридатне до експлуатації.
Останнє формулювання він пам’ятав особливо добре, бо саме так у навчальній частині називали все, до чого студентів не бажали допускати.
Рован тоді піднявся нагору, обдер долоню об зламане поруччя й уперся в двері, які не відгукнулися на жодне доступне йому закляття. На зворотному шляху довелося ще й пояснювати черговому, звідки на рукаві кров. Посилання на практичне заняття з некромантії спрацювало бездоганно. Черговий лише попросив наступного разу краще загортати навчальні матеріали.
Після того він повертався не раз. Шукав старі плани, порівнював захисні плетіння, намагався з’ясувати призначення споруди. Поступово до питання про вежу додалося інше: чому в академії, заснованій для зустрічі різних світів, ніхто вже не пам’ятав справжнього іншосвітця?
Місцеві потраплянці були. Академія й далі знаходила обдарованих у найвіддаленіших закутках світу, часом витягуючи їх із таких обставин, після яких навіть гуртожитська каша здавалася подарунком долі. Але розповіді про прибулих з інших світів залишилися в старих книгах і спогадах найдавніших викладачів. За понад сто років — жодного підтвердженого випадку.
А потім з’явився Аелін.
Рован потер перенісся й на мить заплющив очі. Перший справжній іншосвітець за століття виявився істотою, здатною надіслати сім уточнень щодо одного пункту розпорядку ще до сніданку. На восьмому він заборонив магічних вісників. На дев’ятому, яке вже прийшло на папері, почав розуміти, що справа буде довгою.
Проте Аелін був тут. Отже, перехід відбувся. Поки Рован роками розбирав мертвий артефакт, академія якимось чином дісталася до іншого світу.
Він повернувся до сторінки, де виписував дати. Прибуття. Незвичні коливання захисних плетінь. Власні перевірки маяка. Збігів поки не вистачало, а ті, що були, ще нічого не доводили. Дуже хотілося отримати зручну відповідь, але за роки досліджень він навчився з підозрою ставитися до всього, що надто добре лягало в припущення.
Особливо до власних висновків.
До кімнати з кристалом він потрапив лише три роки тому, вже викладаючи в академії. Перші дні майже не виходив звідси. Обстежував постамент, знімав відбитки написів, перевіряв метал і камінь, шукав розриви в магічних контурах. Здавалося очевидним: якщо пристрій перестав працювати, щось мало зламатися.
Очевидного пошкодження він так і не знайшов.
Це дратувало найбільше. Зруйноване плетіння можна відновити. Тріснутий накопичувач — замінити, якщо розумієш його будову. Але тут він навіть не знав, чи справді артефакт був несправний. Можливо, бракувало якоїсь умови, яку його творці вважали настільки звичною, що не потрудилися докладно описати.
Приблизно як викладач, який пише в посібнику «далі виконується стандартна побудова», а потім щиро дивується кількості незадовільних оцінок.