Аелінові дісталося місце на сходах біля розкладу, звідки добре проглядався нижній майданчик. На випадок появи викладачів можна було вдати зацікавлення навчальним графіком, хоча на канікулах це виглядало дещо підозріло. З іншого кінця коридору чатував Жан, а Ярина з Ільсою залишилися в холі, перекриваючи останній підхід до навчальної частини. Ярина дорогою ще раз нагадала про штрафи, тож тепер Жак намагався навіть дихати тихіше. Після нічного заробітку перспектива знову залишитися винним академії подобалася йому не більше, ніж їй.
Гриць сидів навпочіпки перед дверима й обережно колупався в замку. Манюнька відмичка майже губилася між його пальцями, проте орк упевнено повертав її то в один, то в інший бік, час від часу завмираючи й дослухаючись. Жак нахилився ближче, забувши на мить про коридор. — Де це ти так навчився? — пошепки поцікавився він, стежачи за рухами здоровенної руки. Гриць трохи зсунув окуляри вище й знову взявся до роботи. — У нас книги були тільки в шамана. Під замком. От і довелося навчитися, — пояснив він так буденно, що Жак спочатку лише кивнув, а тоді уважніше придивився до відмички. Сам він свого часу опановував цю корисну навичку з дещо іншою метою.

У замку тихо клацнуло. Гриць обережно натиснув на ручку, прочинив двері й підвівся, пропускаючи хлопців усередину. Жак прослизнув першим, Діоніс рушив слідом і притримав двері, щоб ті не грюкнули. У приймальні було порожньо. Кілька стільців уздовж стіни, зачинені шафи й секретарський стіл біля вікна — удень тут завжди хтось чекав, сперечався або намагався довести, що його справа термінова. Тепер було чути тільки їхні кроки. Жак одразу подався до столу, на якому акуратними стосами лежали папери. Магічна прорізь у дверях сама сортувала кореспонденцію й складала її секретареві. Залишалося знайти Аелінів звіт і забрати до того, як по вечірню пошту прийде Орест.
Звіт знайшовся одразу, а от із «забрати» виникло ускладнення. На паперах спав Скреґ, підібгавши передні лапи й уткнувшись носом у власний бік. З-під нього визирала добра половина потрібного аркуша. Жак зупинився, і Діоніс, який саме озирався на двері, мало не налетів на нього. — Трясця, — самими губами вимовив гном, дивлячись на кота. Під час обговорення плану вони врахували викладачів, секретаря й навіть можливість дострокової появи Ореста. Про фамільяра ніхто не згадав.
Діоніс обережно визирнув з-за його плеча й кілька секунд розглядав стіл. — Може, почекаємо, поки піде? — запропонував він пошепки. Жак глянув на зручно вмощеного кота, потім на стільці для відвідувачів. Чекати тут до вечора йому не хотілося. — Він тільки краєм лежить. Притримай папери, — вирішив гном, підходячи ближче. Діоніс затримався на місці, але все ж став поруч і притиснув пальцями сусідній стос. Скреґ дихав рівно, вухами не ворушив і загалом мав вигляд істоти, яку чужі справи найближчим часом не цікавитимуть.
Жак узявся двома пальцями за вільний кутик і легенько потягнув. Аркуш посунувся, тихо шаруднувши об край столу. Обидва завмерли, втупившись у котячу морду, але Скреґ навіть не поворухнувся. Гном повільно видихнув і потягнув іще трохи. З-під котячого боку показалися кілька рівних рядків, і Жак уже перехопив звіт зручніше, коли Діоніс стиснув його лікоть.
Зелені очі дивилися просто на них. Жак завмер із затиснутим у пальцях папером, а Скреґ неквапно витягнув передню лапу й поклав її на звіт. З м’яких подушечок висунулися пазурі. Тягнути далі означало залишити котові щонайменше половину документа, тож гном обережно послабив хватку. Скреґ перевів погляд із його руки на Діоніса, який досі сумлінно притримував решту кореспонденції, й ледь примружився. — Що це ви задумали, мр?

— Та нічого, — відповів Діоніс, поспіхом прибираючи руку зі стосу паперів. Жак подумки вилаявся: для двох сторонніх у замкненій приймальні, один із яких досі тримав чужу кореспонденцію, пояснення було слабеньке. — Ми тут помилково не те відправили кураторові, — підхопив він, обережно випускаючи кутик звіту. — Зайшли забрати, поки не прочитав.
Скреґ опустив погляд на аркуш під лапою, тоді знову подивився на хлопців. — Чую, щось ви мухлюєте, — повідомив він, із задоволенням потягуючись. Пазурі пройшлися по паперу, залишаючи маленькі дірочки. — Піду Рованові доповім. — Ні! — хором видихнули хлопці й одночасно озирнулися на двері. Кіт простежив за їхніми поглядами, повільно підібгав лапи й умостився зручніше. Іти він, здається, вже передумав. — То що ж тоді мені з вами робити, мр?
Жак проковтнув першу відповідь і трохи відсунувся від столу, даючи фамільярові простір. Із роздратованими замовниками він домовлятися вмів, із підозрілими постачальниками — теж. Тут принаймні вже було зрозуміло, хто тримає товар і від кого залежить ціна. — Ми просто не хотіли б зайвий раз засмучувати куратора, — почав він довірливо. — Йому після наших пояснювальних і так вистачає клопоту. Нарешті канікули, можна спокійно зайнятися своїми справами, а тут знову ми з паперами. Навіщо йому це?
Скреґ ворухнув вухом, але звіту не відпустив. — А що ж тут у вас за папери? — поцікавився він, підтягуючи аркуш до себе. Жак мимоволі подався слідом і відразу зупинився під уважним зеленим поглядом. — Звичайний звіт про нічні пригоди, — пояснив він із вимушеною байдужістю. — У пояснювальних не все помістилося. Вирішили доповнити, а тепер подумали: досить уже кураторові про нас читати. — Пригоди у вас цікаві, мр, — погодився Скреґ, пропустивши решту повз вуха. Його морда раптом набула замріяного виразу, а хвіст неквапно ковзнув по сусідній папці. — Візьміть наступного разу із собою.
Діоніс повернувся до Жака, ніби сподівався, що той почув щось інше. Гном дивився на кота. — Що? — перепитав він, уже не намагаючись удавати спокій. Скреґ ледь примружився. — За стінами академії стільки можливостей, мр, — пояснив він і на мить замовк, явно уявляючи якусь особливо приємну можливість. Жак устиг згадати міську варту, озброєних ельфів і гнома, який серед ночі вимагав неустойку. До жодного з цих спогадів задоволена котяча морда не пасувала.