Ваміт. Особливо обдаровані

Глава 2.

Здавалося, більшого гармидеру в цьому відділку вже не здійняти. Ярина навіть почала подумки складати список причин, через які студентам ВАМіТ варто було б заборонити святкувати закриття сесії без нагляду дорослих, тверезих і, бажано, озброєних заспокійливими закляттями осіб.

Двері камери з гуркотом відчинилися.

Список довелося відкласти.

— Яке шарлатанство?! Ви знущаєтеся?!

Двоє стражів завели всередину дівчину, яка впиралася підборами в підлогу й усім своїм виглядом показувала: затримали тут явно не того.

— Я віщунка в десятому поколінні! У нашому роду дар передається по жіночій лінії ще з часів Великого затемнення! Моя прабабуся передбачила три королівські смерті, бабуся — падіння купецької гільдії, а моя мати знала про моє народження за пів року до того, як сама завагітніла!

— Громадянко, вам уже пояснили причину затримання, — втомлено озвався один зі стражів.

— Ви назвали мене шахрайкою, ворожбиткою й… — Дівчина раптом перестала впиратися. — Перепрошую, ким?

Страж відпустив її лікоть і відступив до дверей.

— Повією, — люб’язно підказав Жак, на мить відірвавшись від розібраного матраца. — Останнє слово було саме таке.

— ЩО?!

— Та це ж наша однокурсниця, — втрутився Жан, звертаючись до стража.

— От і добре. Не нудьгуватимете, — долинув з-за дверей голос стража.

Двері зачинилися. У замку клацнув ключ.

Ільса повільно повернула голову до братів. Дзвіночки на її браслетах тихо озвалися, і Жак чомусь одразу відклав видобуту пружину.

Ярина посунулася на лаві, звільняючи місце.

Навіть у камері Ільса виглядала так, ніби дорогою на королівський карнавал випадково звернула не в ті двері. Кілька низок намиста, масивні сережки, монетки у волоссі й десяток браслетів — на кожен рух відділок відгукувався новим передзвоном. Ярина мимоволі примружилася. Її голова й без того сприймала будь-який звук як особисту образу.

— Жане. Жаку. Я правильно почула?

— Боюся, що так, — відповів Жан.

— І ви нічого не хочете сказати?

— Я сказав, що ти наша однокурсниця.

— А ти? — Ільса подивилася на Жака.

Той обережно прикрив пружину шматком матрацної тканини.

— Я подумав, ти не розчула.

— Я розчула.

— Тепер бачу.

Ільса сіла поруч із Яриною, зібрала спідницю й кілька секунд мовчки поправляла браслет.

— Десять поколінь, — нарешті промовила вона. — Десять поколінь жінок мого роду лікували, віщували й берегли дар. А цей… цей стражник каже мені: «Знайди собі чесне ремесло».

— Міг би й гірше порадити, — зауважив Жак.

Жан штовхнув його ліктем.

— Уже мовчу.

— Ярина, скажи мені, — Ільса повернулася до сусідки, — якщо пророцтво справдилося, де тут шарлатанство?

— Не знаю. Моя спеціалізація — мазі. І невдалі рішення, як сьогодні з’ясувалося.

Ельф підвів голову.

— Для відповіді бракує відомостей. Що саме ти передбачила?

Ільса випросталася.

— Велику втрату.

— Надто широке формулювання.

— Кому треба, той усе чудово зрозумів.

— Тоді навіщо ти запитуєш Ярину?

Ярина заплющила очі.

— Аеліне, будь ласка. Хай людина договорить.

— Я уточнюю обставини.

— От і стражники уточнювали! — Ільса сердито струснула браслетами. — Спочатку кажуть: «Не мороч голову поважним людям». Потім прибігають: «Звідки ти знала?» Я віщунка! У цьому й полягає моя робота!

Жан перестав розглядати дверний замок.

— Стривай. Кому ти ворожила?

— Бургомістру.

Жак повільно прибрав руки від матраца.

Ярина це помітила. Ще мить тому він примудрявся вовтузитися в ньому навіть під час розмови.

— І що ж він утратив? — запитав Жан.

Ільса розвела руками.

— Мені не доповіли. Мене схопили посеред площі й потягли сюди. Тільки й почула, що він вимагає знайти винних.

— Ясно, — сказав Жан.

— Тобі ясно? — Ільса повернулася до нього. — То поясни мені.

— Я про причину затримання.

— А мені досі незрозуміло. Коли не справджується — шахрайка. Коли справджується — ходімо з нами. Може, мені ще й вибачитися, що дар працює?

Ярина вже не слухала. Вона дивилася на братів.

Жак нахилився до Жана й щось прошепотів. Той ледь помітно похитав головою.

— Ви щось знаєте? — запитала вона.

Обидва подивилися на неї.

— Про що саме? — уточнив Жан.

— Про втрату бургомістра.

— Ярино, — обережно почав Жак, — у такому поважному віці люди багато чого втрачають. Спокій. Сон. Довіру до молоді…

— Мури, — додав Жан.

Жак завмер.

Ільса повільно повернулася до нього.

— Що?

— Міру, — сказав Жан. — Міру. У звинуваченнях.

Ярина подивилася на розібраний матрац, на пружину під Жаковою долонею, потім знову на братів.

Голова раптом заболіла ще дужче.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше