Розділ 7. Повний місяць

Повний місяць у Святого Арчибальда ніколи не був просто красивим небом. Для більшості учнів це означало трохи світліші ночі, сріблясті відблиски на вікнах і чудову нагоду зробити фотографію, яку потім можна було поставити на заставку телефона. А для надприродних мешканців Академії все було значно складніше. Тут особливо йшла мова про перевертнів.

У такі ночі їхня природа ставала голоснішою. Слух загострювався, запахи відчувалися в рази сильніше, емоції ставали нестабільними, а контроль, який зазвичай тримав звіра під людською оболонкою, вимагав набагато більше сил.

Щоб вберегтись у Академії існували особливі правила повного місяця. Посилений нагляд, закриті спортивні майданчики після дев'ятої і жодних прогулянок лісовою частиною території. Та найголовніше: ніхто з перевертнів не мав залишатися сам.

Селеста знала ці правила напам'ять. Вона виросла серед історій про те, як необережність однієї людини могла поставити під загрозу цілий гуртожиток. Тому цього вечора вона особливо уважно стежила за списком учнів.

— Тридцять сім, тридцять вісім, тридцять дев'ять...

— Ти їх рахуєш? — Марта заглянула їй через плече.

— Так, щоб знати, чи всі на місці.

— А якщо хтось загубився?

— Тоді я знайду.

— А якщо загубився той, кого ти не хочеш знаходити? — Марта задумливо подивилася на довгий список.

— Наприклад?

— Кай.

— Він не перевертень. — Селеста навіть не підняла голови. — Навіщо ти його згадала?

— Просто цікаво, чому ти останнім часом так часто питаєш, де він. — Марта невинно посміхнулася.

— Я староста. — ручка в пальцях Селести зупинилася. — І відповідаю за порядок.

— Звичайно та безперечно. Особливо один конкретний учень?

— Я повинна знати, де перебувають учні.

— Марто. — Селеста з докорем подивилася на подругу.

— Уже мовчу.

Вона відійшла, а Селеста ще кілька секунд дивилася їй услід. Потім непомітно дописала останній рядок. Кай Вальтер перевірити чоловічий гуртожиток. Їй не подобалося, що вона взагалі це записала, а ще менше подобалося, що вона хотіла переконатися особисто.

Кай стояв біля вікна своєї кімнати та дивився на нього без особливого захоплення.. Місяць висів над дахами Академії, величезний і неприродно яскравий. Його світло заливало кімнату холодним сріблом.  Для вампіра повний місяць не становив небезпеки, але цієї ночі вся Академія була іншою: багато запахів, руху, приглушених емоцій.

Кай відчував їх навіть крізь стіни і чув, як хтось нервово ходив кімнатою поверхом нижче.

Десь дівчина в сусідньому корпусі сміялася, то десь далеко хтось грюкнув дверима, а ще він почув серцебиття. Воно було швидке та нерівне.

Кай насупився відчинивши вікно. Холодне повітря увірвалося до кімнати, біля лісової частини Академії пролунав протяжний звук. Це не зовсім виття, а швидше приглушений крик.

Одразу зрозумівши, що хтось із перевертнів втрачає контроль. Він схопив куртку, а Арман, який саме розкладав речі на кріслі, миттєво підняв голову.

— Ви куди?

— Перевірити.

— Пане Каю, сьогодні повний місяць.

— Я знаю. — Кай уже відчиняв двері. — Якщо там проблема, я не можу просто сидіти.

Арман кілька секунд дивився на нього і потім узяв пальто.

— Тоді я йду з вами.

— Ні, це не прохання. — Арман спокійно дивився на нього. — Ваші батьки наказали мені стежити, щоб ви не втрапили в неприємності.

— Я не дитина.

— Так, все вірно. Це їм я повторюю уже вісімнадцять років.

— Добре, не берись та ходімо. — Кай не втримався від усмішки.

Вони вийшли.

Селеста саме обходила східне крило, коли почула той самий звук, завмерла. Серце неприємно стиснулося. З лісу долинув ще один крик і цього разу ближче. Вона миттєво зрозуміла: щось пішло не за планом та побігла коридором, а на повороті мало не врізалася в Кая.

Він устиг схопити її за плечі і вона різко зупинилася. Їхні обличчя опинилися зовсім близько. Кай дивився їй в очі, а Селеста — йому. Кілька секунд ніхто не рухався.

— Ти що тут робиш? — нарешті запитала вона.

— Те саме можу запитати в тебе.

— Я виконую обов'язки старости.

— А я прогулююся.

— У ліс? — Селеста подивилася на нього.

— Романтична прогулянка.

— У повний місяць?

— Атмосферно.

— Кай.

— Добре, як чуєш там хтось є.

— Ти теж почув? — її вираз обличчя миттєво змінився.

Він кивнув, Селеста озирнулася.

— Там може бути перевертень, тоді тобі краще повернутися.