А що маму він любив,
І що в мами любий син,
І що мамі він світив,
як найбільше зі світил, -
Про те знала школа.
А що мамина любов
Рятувала знов і знов
Від зневіри, і від зла
Для краси і для добра -
Про те знала школа.
А що маму він беріг,
Ніби квіточку стеріг,
Від утоми, від гризоти.
Від надмірної скорботи -
Про те знала школа.
Як синок життя любив,
Які мрії в сни носив,
Як сміявся і як цвів...
І як попелом осів...
Про те знає мама,
горем засіяна.
Мама – в серці рана.
Бо життя без тебе, сину, –
Суцільна омана.
Відредаговано: 01.08.2026