Не хапав з неба зорі,
І ніде не був першим.
Любив море і поле,
Бо одна то стезя:
Тільки вгору і вгору,
На безмежнім просторі
Крильми небо тримати,
Бо під небом – земля.
Бо під небом – родина.
Земля пестує сина,
Поле тішить, годує.
Небо манить і б’є
Серце батька на друзки,
Бо немає відпустки.
І в життя перепустки
Смерть назад не дає.
Він ніде не був першим,
Крім хіба що у пеклі,
Де на груди могутні
Впало море вогню.
І земля його пишно,
Разом з небом і болем,
Разом з вітром і полем
Поховала в стерню.
Відредаговано: 01.08.2026