Розділ 24. Нік

 Зазвичай тиждень починається тяжко. Понеділок здали тяжкий день, особливо, якщо у вас п'ять пар, дві з яких креслення. До, між і після цих пар стоять фізика, математика і основи підприємництва. Всі ці предмети даються тяжко, але я стараюся тримати хоча б середній рівень, щоб не покращувати свою репутацію тупого спортсмена. Хоча я б і не сказав, що вона мені не подобається...

 Втім, хай там як, але цей тиждень починається чудово. Оскільки у нас сьогодні гра, нас вирішують не мучати сидінням на парах, в обговорити стратегію і тактику сьогоднішньої гри, в також допрацювати й відшліфувати останні елементи. 

 Оголосивши п'ятихвилинну перерву, тренер покидає нас, відповідаючи на телефонний дзвінок. В цей момент мій телефон також починає вібрувати і я підіймаю слухавку, побачивши на екрані ім'я Нати.

- Слухаю.

- Привіт, я тебе не відволікаю? - чується її голос, а на фоні стукіт дверцят машини.

- Якби я був зайнятий, то б не взяв, тому не відволікаєш.

- О, я рада. Скоро має початися гра і я б хотіла сказати це особисто, але не зможу. Бажаю удачі і перемоги.

 На секунду між нами висне тиша. Я не звик, щоб мені хтось бажав удачі або переживав за мою перемогу. Звісно, у мене були дівчата, які цікавилися моїм спортом, але це було лише для статусу, не більше. Уявіть як класно бути дівчиною боксера, хокеїста або баскетболіста. Для таких ми були ласими шматочками.

- Ти ще тут? - запитує Ната і я струшую головою, відганяючи думки.

- Так,вибач. - відповідаю я, прочистивши горло і дода через кілька секунд: - Дякую. Ти сказала, що не можеш побажати особисто, ти не прийдеш?

- Маю встигнути, але в якому саме періоді гри, точно сказати не можу. Залежатиме від водія. - останні слова дівчини прямо сочаться отрутою, але я вирішую запитати пізніше. Тим паче, що до роздягальні повертається тренер.

- Вибач, де я маю йти. 

- Так, звісно. Ще раз удачі.

 На цьому наша телефона розмова закінчується і, поклавши телефон на лавку, я приєднуюся до команди, що зібралася в коло разом з тренером.

- Отже, сьогодні ми граємо з "Вовками" і маємо показати, що ми кращі. Ця команда доволі сильна і раніше ми програвали їм, але сьогодні ми маємо в команді Ніка Крижовського, тому все вдасця. - говорить тренер, зібравши нас всіх за столом і почекавши мене по плечу.

 Мій погляд автоматично зустрічається з очима Влада і бачу в них вогонь чистої ненависті. Мало того, що його дівчина переспала з моїм другом, а подруга спілкується зі мною, так ще й тренер приділяє увагу не йому. Втім, я не прагну отримати його схвалення, але отримую через те, що мастер своєї справи. Якби Овчаренко це зрозумів, то йому б жилося значно простіше.

- Найсильніший гравець їхньої команди це Олексій Волков, центральний нападаючий, тому ваше завдання, - тренер вказує на нас з Стасом. - не дати йому отримати м'яч, але, якщо вже таке станеть, то ти маєш за будь-яку ціну не дозволити цьому м'ячу потрапити у наші ворота, - закінчує чоловіка обернувшись до капітана команди.

- Вас зрозумів, тренере. Зроблю все, що від мене залежить.

- Ти маєш зробити більше ніж можеш, хлопче. Це футбол.

 Влад киває, в тренер окидає нас всіх поглядом.

- Готові?

 В роздягальні лунає схвальний гул голосів.

- От і чудово. На поле, хлопці, покажіть хто тут головний.

 Ми вибігаємо на поле, де нарешті можна відчути волю і вдихнути свіже повітря. Трибуни вже заповненні й лунають схвильованими вигуками. Пробігши кілька метрів, я оглядаю всіх людей, намагаючись знайти серед цього натовпу Нату.

- Дивись не впади. - говорить Стас, пробігаючи повз. - Навіть на грі зосередитися не можеш, не перевіривши чи прийшла вона.

- Не вигадуй дурниць. - кривлюся я, перестаючи дивитися на требуни, щоб довести другу зворотнє.

- Мені не доводиться вигадувати. - він знищує плечима. - Я просто спостерігаю. Здається, ти закохався в неї.

 З цими словами Стас віддаляється від мене, займаючи свою позицію. На секунду я замислююся над його словами і навіть натрапляю на думку, що він в дечому має рацію. Та, щойно я чую сигнал про початок гри, всі думки оуидажть мою голову крім однієї — я маю виграти.

 По вікнам розстікається суміш азарту з адреналіном і я біжу вперед, щоб першим заволодіти м'ячем в центрі поля. М'яч прилітає прямо мені під ноги. Одне торкання — і він уже котиться попереду. Захисник суперників біжить назустріч, але не встигає.

 Різкий рух корпусом вправо, потім миттєво вліво. Він купується на фінт, а я вже пролітаю повз нього. Другий навіть не встигає перекрити зону. Роблю підкат. Перестрибую, навіть не дивлячись вниз.

— Ліворуч! — кричить хтось із команди, але я ігнорую. 

 В голові склався чіткий план, за яким я й дію.

 До воріт противника залишаєть метрів двадцять. Воротар виходить уперед, намагаючись скоротити дистанцію. Саме те, що мені потрібно. Підлаштовую м'яч під праву ногу, замахуюся і пробиваю без вагань. Сильно. Низом. Туди, куди він уже не дістане.

 Сітка здригається і оголошують забитий гол.

 Трибуни зриваються радісними вигуками, але я не поспвшаю радіти. Гра ще не закінчилася, тому і повертаюся на свою позицію і, випадково, все ж, помічаю в натовпі Нату.

 Сьогодні вона одягнена в синю футболку з оголеним плечем, а волосся зібране в пучок з кількома звисаючимт пасмами. Мій погляд на секунду ковзнув на брюнета поруч з нею, який щось їй говорить, але вона лише закочує очі. Потім її погляд зустрічається з моїм і на губах з'являється посмішка. На секунду я хочу відзеркали її жест, але згадую слова друга і вирішую цього не робити. Дівчина підіймає руку і махає мені, на що я у відповідь лише підморгую й зустрічаюся тепер поглядом з хлопцем поруч з нею. Звісно він прослідкував за поглядом Нати і тепер, коли ми мали зоровий контакт, я бачив в його очах оцінюючи й погляд. Що ж, дуже цікаво. Треба буде детальніше дізнатися про нього. 

 Зробивши подумки собі помітку, я рухаюся далі, займаючи свою позицію