Розділ 23. Ната

– Це твій хлопець? - запитує Діма, коли я опускаю телефон.

- Тебе це не стосується.

- Як ти могла так легко забути про все, що між нами було? - намагається тиснути на жалість хлопець.

- Не тобі про це говорити.

- Але я щиро розкаююся. Дай мені шанс, я тебе не підведу.

 Моє серце тріпоче і, будь його воля, я б без роздумів погодилася, дала йому шанс і забула про всі ті сльози, які лила після нашого розставання. Щоб не зробити цього, не здатися своїм незрозумілим почуттям, я вирішую встановити між нами дистанцію.

- Я вважаю, що ми маємо продовжити пакувати речі. Скоро приїде мама і твій дядько, тому було б добре якби ми закінчили до їхнього приходу.

 Брюнет відкриває рот, щоб сказати ще щось. Упевнена, що він хоче мене зупинити, але я не даю йому цього зробити, покидаючи кухню і залишаючи його самого.

- Все добре? - запитує Даша, коли я виходжу у свою кімнату.

- Все нормально. - просто відповідаю я й продовжую пакувати свій одяг та речі, які ще не були упаковані.

 Подруга не дістає мене запитання і повертається у ванну кімнату. Я залишаюся наодинці зі своїми думками та емоціями, але вирішую просто все це ігнорувати, намагаючись активніше пакувати коробки, підстанцьовуючи і підспівуючи пісням, які за дві години змінилися вже сотню разів.

 Коли нарешті лунає дзвінок у двері, я видизаю з полегшенням і поспішаю відчинити. Мама з Анатолієм стоять за дверима, тримаючи безліч пакетів, в яких знаходиться незрозуміло що. Звісно ж до мене приєднується і Діма. По виразу маминого обличчя я розумію, що вона не знала хто племінник її майбутнього чоловіка і перебуває зараз в не меншому шоці ніж я.

- Діма, а що ти тут робиш?  - запитує мама, переводячи розгублений погляд з мене на мого колишнього і назад.

- А це, Олено, мій племінник, Діма. Ви вже знайомі? - запитує Анатолій, представляючи свого племінника.

- Так, Ната спілкувалася з ним раніше.

- Ми були однокласниками. - підтверджую я і спішу змінити тему. - Не стійте на порозі, проходьте. Ми уже більшу частину речей спакували, нам ще Даша допомагала.

- О, Даша також тут? Клич її на кухню, будемо пити чай з тортиком.

 Я прислухаюся до мами і кличу подругу за стіл.

- Він досі тут? - тихо запитує дівчина, коли ми демо на кухню, на що я лише киваю.

- То розкажи, Дмитре, чим зараз займаєшся? Давно не чула про тебе. - говорить мама, розрізаючи торт на шматочки.

- Нічим, навчався, а зараз вирішив повернутися. Буду допомагати дядьку зі справами.

- Перспективно.

- А ти як, Нато? Ми давно не бачились. - звертається до мене хлопець саме тодвч коли я кладу до рота шматочок свого улюбленого полуничного торту, який ледве не стає мені в горлі.

 Кашляючи, я беру склянку води з рук Далі і п'ю великими жадібними ковтками.

- У все мене чудово. - відповідаю, натягнуто посміхнувшись.

- Так-так, у нашої Наталки все чудово. - втручається в розмову мама. - Активістка, гарно навчається, займається танцями. Ось скоро має танцювати вальс на благодійному концерті в своєму коледжі.

- Вальс? - Діма зацікавлено підіймає брову, роблячи ковток чаю, який нам щойно налила мама. - Знайшла партнера?

 Та не встигаю я відкрити рота, як за мене знову відповідає мама.

- Звісно в неї є партнер. Хто не захоче танцювати з такою красунею і розумницею. - від похвали мами мені захотілося провалитися крізь землю. Не люблю коли мене назвалюють. - Але вона танцює не з абиким, а з Ніком - він її хлопець. Нещодавно приводила його знайомитися з нами. Гарний хлопчик так, Толю?

 Анатолій виглядає розгубленим. Гадаю він не очікував, що мама включить його у свій дивний монолог. Але він швидко знаходить, що сказати.

- Так-так, гарний хлопець. - підтверджує він, киваючи головою. - Гадаю, вони з Натою ідеальна пара.

 Ну от якого біса вони вважають своїм боргом рлщбазікати всі подробиці мого особистого життя, навіть якщо й не до кінця правдиві, Дімі? Але я намагаюся ігнорувати всі його пильні погляди і спроби зустрітися зі мною поглядом. Швидко покінчивши з дисертом, я планую сховатися в своїй кімнаті, але, щойно я відчуваю порожню тарілку, Діма підсуівє до мене тарілку зі своїм шматочком торту, до якого він навіть не торкнувся.

- Можеш взяти мій, якщо хочеш. Раніше ти обожнювала цей торт.

 Те, що він пам'ятає цю дрібничку про мене додає йому кілька пелюстків в карму, але я все ще намагаюся триматися від нього подалі і не дати цим дивним почуттям заполонити мене.

- Дякую, але я наїлася. Буду в своїй кімнаті. - говорю я й поспішаю покинути кухню.

- Дякую, все було дуже смачно. - чую я голос Даші і її кроки за спиною.

- Що ти збираєшся з цим всім робити? - запитує подруга, зачиняючи двері до моєї кімнати, коли ми опиняємося всередині.

- Нічого. - відповідаю я, розставляючи широко рук і падаючи спиною на ліжко.

- Тобто нічого? - дівчина опускається поруч зі мною. - Тебе не хвилює, що він знову ошивається навколо тебе і пудрить мізки?

- Хвилює. - відповідаю я й на губах розквітає невпевнена посмішка.

 Чорт, мене й справді дуже хвилює присутність цього хлопця в можу житті.

- О Боже, тільки не це. - стражденно тягне Даша.

- Що?

- Тільки не кажи, що це те, про що я зараз думаю.

- Я не читаю думок, тому не можу сказати про що ти зараз думаєш. - знищую плечима.

- Не кажи, що ти досі закохана в нього. Я гадала, що у вас з Нікому стосунки і він тобі подобається.

- Подобається.

- Тоді чому ти усміхаєшся, коли я говорю про твого колишнього, Нато? Що в біса відбувається?

 Ці висновоки подруги, лякають мене, тому що мені й справді подобається Нік, але й до Діми я не байдуже. Та чи можна казати обох? Гадаю, що ні. Це ненормально. Потрібно прийти до тями.

- Я просто розгубилася. Впевнена, що скоро шоу мине і все стане як раніше.

- Щиро на це сподіваюсь.

 Я більше не хочу говорити на цю тему, тому поспішаю змінити тему. Боже, скільки разів я вже це зробила за сьогодні?