Розділ 20. Даша

 Я лежала горілиць на ліжку і вже десь з годину не могла заснути. Можливо, в цьому винне те почуття невимовної радості від проведеної з Владом ночі. Не маючи змогу стримати щасливу посмішку, я повертаю голову до сплячого поруч брюнета. Все було казково і я відчувала себе на сьомому небі, хоча, що там, я досі себе так відчуваю. Тіло так і не покинула та приємна слабкість, а метелики так і літають всередині живота. Мене ж саму переповнює невимовна радість, від якої хочеться кричати. Влад запросив мене на фест, поцілував мене і... О Боже, невже мені справді вдалося привернути його увагу до себе. Після ще десятьох хвилин щасливих роздумів і відправки Наті повідомлення з запитанням, коли ми зможемо обмінятися речами, сон все ж бере гору і я, обійнявши хлопця поруч, поринаю в царство Морфея.

 Вранці я прокидаюся від невимовного головного болю і відчуття холоду на шкірі. Зі стогоном розплющимши очі, я мружуся від сонячного світла, а потім, коли нарешті звикаю до нього, озираюся і розумію, що в ліжку я лежу одна. На секунду в голові промайнула думка, що він просто кинув мене і я підриваюся з ліжка, оглядаючи всю кімнату. Звісно ж я відразу шкодую про такі свої різкі рухи.

- Випий таблетку, я залишив разом з водою на тумбочці. - чую я голос Влада і виявляю, що він сидить на стільці в іншому кутку кімнати, підперши голову руками.

 Я беру в руки склянку з водою і запиваю таблетку, але, як виявляється, на мене ще й посухала напала і я висушую склянку кількома великими ковтками.

- Дякую. - стиха промовляю я, ставлячи склянку на місце і прочищаючи горло, почувши свій захриплий голос.

 На кілька хвилин між нами висне мовчання. Я в очікуванні якихось дій від Влада не відводжу від нього погляду і навіть не ворушуся. Він же навпаки вступився очима в підлогу і нервово стукає ногою, зовсім не звертаючи уваги на мене, а я навіть не знаю чого я очікую і що маю сказати, щоб привернути його увагу. Зовсім не цього я очікувала після проведеної ночі.

- Що ти хочеш від мене? - раптом запитує хлопець, піднімаючись зі стільця і нарешті зустрівшись зі мною поглядом і ці його слова б'ють мене ніби ляпас.

- Тобто?

- В прямому сенсі. Що ти хочеш? Ми переспали і що далі? Я сподіваюся, що ти розумієш: ніяких серйозних стосунків між нами бути не може. Між нами взгалі не може бути ніяких стосунків.

- Але... - я намагаюся щось заперечити, але не знаходжу потрібних слів.

- Дашо, послухай. - хлопець сідає поруч зі мною на край ліжка, а мені раптом стає максимально некомфортно і, щоб поставити так би мовити бар'єр між нами, я натягую ковдру собі по саму шию.

 Цей мій жест не стає неміченним, але Влад його ніяк не коментує і бере мою руку в свою.

- Ти для мене ніби молодша сестра. Ви з Натою. Ми ж дружимо з самого дитинства і я дуже б не хотів псувати нашу давню дружу цим інцидентом.

 Чим більше він говорить, тим більше я хочу, щоб він просто замовк, ти більше я розчаровуюся в цій людині. На очі навертаються сльози і я висмикую свою руку з його.

- Яка, в біса, сестра? Який інцидент?! - я ледве не зриваюся на крик, але намагася з останніх сил тримати себе в руках і не дати волю сльозам. - Ми переспали, Владе, переспали.

- Це прозвучить банально, але це було помилкою. Я був п'яний і... я кохаю іншу.

 Це останнє, що потрібно для того, щоб моє серце розбилося на маленькі друзки.

- А я кохаю тебе. - тихо промовляю я, хмикнувши, і по щоці котиться одинока сльоза. - Іра тобі зрадила, ти хочеш просто так їй це пробачити?

 Погляд хлопця відразу стає жорсткішим і холодним.

- Ми не можемо знати точно. Ратопм цей Саша примусив її, я не чув історію з її боку, тому не можу нічого сказати.

- Якби вона хотіла, вона б вже давним-давно пояснила все тобі! - все ж не стримуся і викрикую я, наагаючись швидко покинути це кляте ліжко, відчуваючи себе брудною. - А ми з тобою переспали. Переспали! Розумієш?

 Раптом розуміння обрушується на мене. Нарешті до мене повністю доходить весь жах даної ситуації. Я втратила свою чистоту з людиною, яка цього точно не заслуговувала. Що я накоїла?

 Влад також підривається з ліжка і вже не виглядає таким спокійним.

- То й що з того? Ти знаєш зі скількома я взагалі спав? Ти просто одна з багатьох.

 На секунду я завмираю і просто дивлюся в очі цього хлопця, в яких за секунду з'являється жаль, але вже запізно. Я підіймаю руку і даю його ляпас, на який в мене йде вся моя сила.

- Я не те ма на увазі... - починає він, потираючи щоку.

- Забирайся геть. - шиплю я. Голос іскриться від тієї злості і бурі емоцій, яку я зараз переживаю. 

- Дашо...

- Вийди я тобі сказала! - кричу я, кидаючи в нього перше, що трапляється під руку.

 Це виявляється той злощасний бокал, з якого я вчора пила, але я промахуюсь. За те Влад нарешті розуміє, що час залишити мене наодинці і поспішно покидає кімнату. 

 Щойно за ним зачиняються двері, я безсило падаю на підлогу і ридаю, не стримуючи сліз.

- Дурепа. Дурепа. Дурепа. Про що ти взагалі думала? - я вчепляюся пальцями у волосся, починаючи його відтягувати.

 Потім підриваюся і починаю поспіхом збирати свої речі і поспішно одягатися, а ридання так і рвуться з грудей, ніяк не зупиняючись.

- Чорт, заспокойся. Досить. Дашо, не плач. - я дивлюся на своє жалюгідне відображення у дзеркалі, витираючи обличчя, яке вже почервоніло від тертя, але я не зупиняюся.

 Коли мені вдається хоч трішки прийти до тями, я вирішую не на секунду тут більше не залишатися і вибіга з кімнати. Влада, дякувати Богу, поблизу немає і я продовжую бігти до виходу. Хочеться якнайшвидше покинути це місце. Коли я нарешті опиняюся наподвір'ї, намагаюся вдихнути свіже повітря на повні груди, але в мене не виходить ніяк. Я задихаюся і мене продовжують душити ридання, яким я знову даю волю ніби безвольна маріонетка. Сівши просто на бруківку під стіну якоїсь будівлі, я підтягую ноги до грудей, закриваю обличчя і просто даю волю сльозам.