Роздлі 19. Ната

- Тобто з'їхати? - не зрозуміла я, нервово посміхаючись.

- Ціну на оренду квартиру підіймають, комунальні послуги також подорожчають, ми не зможемо все це оплачувати.

- Я можу кинути танці, піти працювати. - відразу пропоную я, але мама заперечно хитає головою.

- Я не хочу, щоб так проходила твоя молодість, твої найкращі роки життя.

- Але, мамо, що ми тоді будемо робити?

 Мама опускає очі в стіл і ніби збирається з думками, боячись мені щось сказати.

- Толя запропонував нам переїхати до нього. Він зробив пропозицію і я погодилася вийти за нього. Дата розпису за два тижні і ми подумали, що не буде нічого страшного, якщо ми з'їдемося. Звісно якщо ти не проти, але в нас немає іншого виходу. Що скажеш? - очі жінки зазирають в мої і я читаю в них благання і натяк на сльози.

 Та я настільки розгублена, що гублюся в словах. Вони просто не приходять, щоб я склала з них хоч якусь відповідь. Я не знаю що я думаю і відчуваю. Я не проти Анатолія і відразу дала це зрозуміти, але я не думала, що мої з ним відносини мають перейти на новий рівень. Але мама має рацію. В нас немає іншого вибору.

- Це все дуже неочікувано, але я рада за вас. - нарешті знаходжу в собі сили відповісти я і змушую себе натягнуто посміхнутися. - Я не можу сказати, що дуже рада нашому переїзду, але не виступаю проти нього, повністю розуміючу і підтримуючи тебе. Мені просто потрібен час, щоб звикнути до всього цього, гаразд?

 Мама киває і поспішно стирає зі щоки сльозу, яка встигла скотитися.

- Звісно, я все розумію.

- Коли ми переїжджаємо?

- В понеділок почнемо перевозити речі. Толя говорив, що має приїхати його племінник і допомогти нам.

 Отже можна вже пакувати речі. Понеділок після завтра.

- В понеділок мач! - раптом згадую я, привертаючи мамину увагу. - Я ж зможу піти на нього? З Ніком, він гратиме.

- Не знала, що Нік займається футболом.

- Він і не займається зараз, але тренер попросив замінити його гравців, яких бракує.

- Це він в команді Влада гратиме? Гадаю, хлопчики обов'язково подружаться.

 О, мамо, якби ти знала всі тонкості їхніх стосунків, ти б не говорила так впевнено. Звісно вслух я цього не говорю і просто киваю, стримано посміхаючись.

- До речі, а в що це ти одягнена? - запитує мама, окидаючи мене поглядом.

 Я також опускаю очі на своє вбрання і бачу на своїх плечах шкіряну куртку, яку забула віддати блондину.

- Чорт, забула Ніку віддати. - говорю тихо я, але мама всеодно чує мої слова.

- А сукня також Нікова? Не пам'ятаю, щоб в тебе була така.

- Це Дашина. Вона обрала не дуже добре вбрання для фесту і ми помінялися речами на сьогоднішній вечір.

- Зрозуміло.

 Я ще кілька хвилин сиджу з мамою за столом, але не схоже, що найближчим часом ми будемо про щось говорити, тому я вирішую відправитися в свою кімнату.

- Гаразд, я вже піду, завтра багато чого треба зробити. Ти також на довго не засиджуйся. - говорю я й на кілька секунд обіймаю жінку, обійшовши стіл.

 Потім йду в свою кімнату і безсило падаю на ліжко, по дорозі скинувши ці жахливі туфлі. Щойно відчувши подушку під головою, я за кілька секунд провалююся в сон. Все ж, сьогодні виявився дуже насичений і складний день.

 Прокинувшись, перше, що я чую - це приглушений діалог мами з якимось чоловіком. Підозрюю, що це був Анатолій. Проте, мою увагу привертає не їхня розмова, а запах щойноприготованих млинців, який відразу ж нагадує мені, що я вчора майже нічого не їла. Простогнавши від досади, я розплющую очі і тягнуся за телефоном, який показує о пів на дванадцяту дня, а на екрані висить повідомлення від Даши.

Даша: Коли можемо обмінятися речами?

 Я вирішую поки не відповідати і прямую на кухню, навіть не торбуючись, що потрібно переодягнутися, вмитися чи причесати волосс, всеодно скоро такий мій вигляд увійде Анатолію в звичку.

- Доброго ранку. - говорю я, відчиняю на кухню двері і прямуючи відразу до чайника, з якого ще підіймався пар.

 Мама з Анатолієм до цього про щось говорили, але, щойно я увійшла, припинили і спрямували свою увагу на мене.

- Доброго ранку. - відповідає мама і відходить від чоловік подалі, перевертаючи черговий млинець на сковорідці.

- Як спалося? - Анатолій сідає за стіл зручніше, повільно п'ючи свою каву.

- Все добре, а ви як?

 Я відкриваю нижню шафку і, діставши звідти свою улюблену чашку, наливаю в неї води й кладу пакетик чаю, а опісля займаю місце навпроти чоловіка.

- В мене все чудово. - стримано посміхається він, роблячи черговий ковток.

- Якого числа одрууєтеся?

 Мама зустрічаєть з поглядом з Анатолієм і я бачу, що вони вагаються.

- Послухайте, я ж не істеричка, яка проти ваших стосунків. Мені просто цікаво і я справді щиро рада за вас, досить вже всього остерігатися. - можливо це й прозвучало грубо, але поведінка мами мене починала дратувати.

- Дев'ятого липня. - відповідає мій майбутній вітчим, не звертаючи увагу на маму.

- А живете ви де? - ставлю  наступне запитання, роблячи ковток гарячого чаю зі свої чашки.

- Нато! - обурено вигукує мама, але чоловік за столом лише усміхається.

- Вона ж має право знати, де житиме. - говорить він мамі і знову повертає увагу на мене: - Я живу за двадцять хвилин їзди звідси, в житловому комплексі, який побудували кілька років тому.

- Там є квітковий магазин ''Лаванда''? - запитую я, згадавши квітковий, в якому ми з Ніком купували квіти для його мами.

 Анатолій на кілька секунд зудмується, потираючи підборіддя.

- Здається, в ньому я купував твоїй мамі перший букет.

 Краєм ока я помічаю щасливу посмішку мами, коли вона клде на пательню новий млинець і, поставивши переді мною тарілку з уже готовими, сідає поруч зі своїм майбутнім чоловіком. Він відразу ж кладе руку їй на плече, обіймачи, і це змушує усміхатися й мене, бачачи яка мама з ним щаслива.