Розділ 17. Ната

 Коли ми з Ніком під'їжджаємо до місця проведення фесту, до входу вже стоїть довжелезна черга, яку ми оминаємо.

- Куди ми йдемо? - запитую я, сильніше вчепившись в його руку, щоб випадково тут не загубитися. - Ми хіба не маємо стати в чергу?

- В мене тут є один знайомий, за яким є невеличкий борг, тому він обіцяв нас провести.

 Ми зупиняємося неподалік від червоних дверей, що знаходяться збоку від черги. Блондин відходить на кілька кроків, набираючи на телефоні чийсь номер, а я обіймаю себе руками за плечі і озираюся на людей, які стоять тут Бог зна скільки. Деякі одягнені в комфортний простий одяг, деякі одягнені в спідниці і сукні, але в кросівках, а їхній стиль подібний до того, в що сьогодні була одягнена Даша.

- Ходімо, - говорить Нік, беручи мене за руку.

 В цей час двері відчиняються і звідти виходить якийсь чоловік років двадцяти п'яти. Вони з моїм супутником жмуть одне одному руки, а потім зацікавлений погляд незнайомця падає на мене.

- Це Назар, мій знайомий, а це моя дівчина Ната. - представляє мене Крижовський, приобіймаючи за плечі.

 Після цього вся цікавість з очей Назара зникає і, просто кивнувши мені, він дає нам жест слідувати за ним всередину приміщення.

- До першого виступу ще десь пів години. Цей час ви можете провести в барі якщо хочете. - говорить хлопець, зупиняючись біля великих дверей, що знаходяться по коридору ліворуч.

 Друг Ніка йде геть, а ми з ним проходимо в кімнату під назвою ''бар''. Тут є кілька м'яких фіолетових диванчиків, столики, невеличкий танцпол і барна стійка, вздовж якої стоять високі стільці. За стійкою бармен протирає склянки, а кілька прибиральниць наводять порядок в залі.

- Вип'єш щось? - запитує блондин, коли ми займаємо стільці біля бару.

 Я знизую плечима. 

 Взагалі я перший раз знаходжуся в подібному місці і відчуваю себе навіть трішки некомфортно, зацікавлено озираючись по бокам.

- Дві безалкогольні піна колади, будь ласка. - робить замовлення Нік.

- Я гадала ти замовиш щось з вмістом алкоголю.

- Я ще маю везти нас додому тому про алкоголь не може бути й мови.

- Але я ж не за кермом, можу й алкоголь пити.

 Блонин скептично підіймає брову.

- Не хочу, щоб потім твоя мама звинуватила мене в тому що я споїв її дочку.

 Я неочікувано навіть для самої себе починаю сміятися уявивши цю сцену і десь на фоні п'яну себе. Моя поведінка викликає в Ніка посмішку.

- А якби ти не був за кермом, випив би?

 Хлопець тяжко зітхкає.

- Я що схожий на алкоголіка, чому ти постійно намагаєшся змусити мене його випити?

- Я не змушую, просто запитую. Цікаво чи ти п'єш.

- Не п'ю. Питання закінчилися?

- Чому ти представив Назару мене як свою дівчину?

- А ти б хотіла, щоб він з тобою переспав?

- Що? - ошелешено запитую я і, схоже, голосніше ніж було потрібно, оскільки на мене озирнулося кілька прибиральниць.

- Ти не бачила його погляд до того, як я назвав тебе своєю дівчиною?

 Бармен ставить перед нами два келихи, один з яких Нік передає мені.

- Я гадала, що то просто цікавість. - відповідаю я, роблячи перший ковток і кривлячись від кисло-солодкого смаку.

- Сама наївність. Не подобається? - киває хлопець на склянку в моїх руках, помітивши мою реакцію.

 Я заперечно хитаю головою.

- Смачно, просто не звикла до такого.

- Можеш загадати бажання, якщо вже п'єш її вперше.

 Блондин абсолютно точно жартує, але я вирішую все ж дослухатися до його слів і закриваю очі, подумки намагаючись знайти те, чого б я хотіла. Довго шукати не доводиться і вже за секунду я знову розплющую очі, ловлячи на собі погляд Крижовського.

- Що?

- Нічого.

 Хлопець повертається до мене в профіль і мій погляд зачепається за його розбиту губу.

- Болить? - запитую я, вказуючи на його рану.

 Нік заперечно хитає головою й додає, скривившись:

- Дрібниці.

 Я вирішую не наполягати і спокійно потягую свій коктейль, спостерігаючи за працівниками. Втім, довго ніжитися мені не доводиться, тому що через п'ятнадцять хвилин блондин тягне мене до сцени.

- В нас ще п'ятнадцять хвилин є. - говорю я, поспіхом допиваючи залишки напою.

- Якщо ти хочеш мати нормальний вигляд на сцену, нам потрібно йти зараз.

 Щойно я ставлю порожню склянку на стійку, хлопець бере мене за руку й веде за собою. Загалом визнавати не надто приємно, але він мав рацію. За п'ятнадцять хвилин до початку фесту біля сцени вже й так зібралося доволі багато людей, страшно навіть уявити скільки їх буде ще.

 Хвилин п'ять ми блукаємо по натовпу, намагаючись знайти гарне місце і, коли нам нарешті вдається це зробити, я з полегшенням видихаю і починаю озиратися в надії знайти в натовпі Дашу, але мої спроби виявляються марними і невдовзі я здаюся. Врешті-решт, подруга з Владом, значить все нормально.

 Через десять хвилин на сцену виходить Дорофєєва з піснею ''Хай пишуть'' і натовп вибухає задоволеними вигуками. З перших нот пісень всі починають просто кайфувати, забуваючи про все. Перші кілька пісень я відчуваю себе некомфортнов натовпі, але потім стаю більш впевненішою. Врешті-решт я не дарма ж ходжу на танці. Наступні кілька пісень я навіть не помічаю як пролітають.

- Подобається? - запитує Нік, коли я хапаюся за його передпліччя, намагаючись вирівняти дихання після таких динамічних танців.

 Блондин, до речі, на місці також не стояв і танцював зі мною. Звісно не з таким запалом як це робила я й люди поблизу, але тим не менш.

- Тут неймовірно. А я гадала, що буде гірше.

 Хлопець хмикає, але я не звертаю на нього увагу, переключаючись на нового артиста, що з'являється на сцені. Це виявляється Монатік з піснею ''Кружить'', але тут раптом перед нами стають якісь дівчата на двометрових підборах, майже повністю закриваючи мені краєвид.

 Я обертаюся на Ніка, але його немає на тому місці, де він стояв.