Розділ 16. Даша

 Деякий час ми з Владом їхали мовчки, а всередині мене закіпала буря. Що взагалі цей Крижовський собі дозволяє і чому Ната потакає йому? Навіть п'ять хвилин не міг провести як нормальна людина, як не б'ється, так його друг лізе до чужих дівчат. Чудова парочка.

- Приїхали. - оголошує хлопець і в його голосі звучить злість. 

 Заглушивши мотор, він голосно ляскає дверцятами автівки, покидаю її. Зітхнувши, я відкриваю свої дверцями і також повільно виходжу. Ната все ж мала рацію, коли говорила про незручність мого вбрання. Втім, краса потребує жертв. Поправши сукню, яка трішки піднялася вгору. Брюнет бере мене за руку й веде вперед. Його кроки надтовеликі, щоб я встигала за ним на своїх то підборах, а рука занадто сильну вчепилася в мою. Я вирішую, що можу це пережити, але вже через кілька кроків оступляюся й шиплю від болю.

- Відпусти мою руку, будь ласка, мені боляче. - прошу я й хлопець відразу ж виконує моє прохання.

- Вибач, я не хотів. - його голос позбувається колишньої злості, а погляд опускається на мої ноги в туфлях.

- Тобі хіба можна таке носити після травми?

- Все нормально. - я беру його під руку й ми починаємо непоспішаючи крокувати до входу, де скупчилося багато народу.

- Впевнена?

 Я киваю і переводжу погляд на охоронця, який відчиняє двері збоку, в які ми й заходимо, оминаючи довжелезну чергу.

- Вау, оце сервіс.

 Через тьмяне освітлення я всеодно встигаю роздивитися посмішку Влада до того, як вона зникне. Насправді мені дуже приємно відчувати себе настільки поважною персоною. Через ці слова ви можете подумати, що я люблю його лише за його статус і прізвище, що може відкрити багато дверей, але я закохалася в нього ще до того, як дізналася хто його родина.

 Далі нас проводять через усю будівлю, в якій я встигаю роздивитися кілька дверей зі значками вбиральні і бар, за яким бармен протирає склянки. Потім ми потрапляємо на подвір'я з іншого боку споруди. Тут вже є чимало людей, які скупчилися у фан-зоні біля сцени і скандують ім'я виконавця який ось-ось має вийти на сцену. Я гадала, що ми приєднаємося до цього натовпу, щоб зайняти найкращі місця, але натомість ми їх оминаємо і проходимо за лаштунки сцени. Там також є невеличке приміщення з декількома кімнати потипу гримерок, одну з яких ми й займаємо.

- Сказати, щоб вам щось принесли? - запитує охоронець.

- Пляшку віскі і пляшку шампанського для дами. Ти ж п'єш шампанське? - запитує у мене Влад, обернувшись.

 Я киваю й роззираюся в невеличкому приміщенні. Навпроти дверей під стінкою стоїть трюмо, на якому знаходить багато предметів для створення гриму. Справа стоїть невеличкий круглий столик  з кількома стільцями поруч, один з яких я й займаю. Влад, поговоривши з охоронцем, займає сусідній стілець.

- Я гадала, що ми будемо в фан-зоні.

- Ми спустимося туди через пів години. Фест лише починається і перший співак вийде не раніше ніж через пів години, я гадаю, що нам немає сенсу так довго там стирчати без діла. Враховуючи, що на підборах тобі буде незручно.

 Я сором'язло посміхаюся, обома руками вчепившись в невеличкий клатч, який взяла з собою. Я вперше залишилася з Владом наодинці в невимушенній обстановці. На щастя, від цієї ніяковості мене рятує офіціант, який входить в кімнатку, постукавши. В нього на підносі стоїть відерце з льодом, в якому стоїть неймовірно красива пляшка шампанського, поруч з ним пляшка віскі темно-бурштинового кольору і відповідні до цих напоїв келихи.

 Коли чоловік ставить все це перед нами і збирається відкоркувати шампанське, Влад жестом руки його зупиняє й забирає пляшку з його рук.

- Дякую, ви можете йти.

 Офініціант киває і покидає нас, зачинивши за собою двері.

 Мій супутник відкорковує пляшку спокійно й без шуму, хоча мені раніше здавалося, що завжди, коли відкорковують пляшки з подібним алкоголем, звідти ллється цілий фонтан. Наповнивши мій келих, хлопець передає його мені і я роблю перший маленький ковток.

 Ще до того, як я встигла піднести келих до губ, мій ніс вловив приємний аромат напою. Це було щось схоже на запах білих квітів, цитрусових і ще щогось, що я не могла розібрати. Зробивши ковток, я трішки скривилася від кислості, але вона швидко минула, пом'якшуючись смаком чогось схожого на яблуко. Ковток для мене виявляється замалим і надто незрозумілий тому я роблю майже відразу наступний.

- Подобається? - запитує Влад, з посмішкою спостерігаючи за мною.

 Я киваю.

- Моє улюблене. - говорить хлопець і наповнює свій келих темно-бурштиновою рідиною, роблячи ковток.

 Коли скло торкається його губ, він шипить і прибирає склянку від обличчя.

- Болить? - запитую я, вказуючи на його робиту губу.

- Дрібниці.

- Давай я оброблю. - пропоную я, роззираючись в пошуках аптечки.

 Поставивши бокал на стіл, я починаю відкривати шухлядки та тубми і знаходжу її в нижній тумбі трюмо. Повірнувшись за стіл, я відсталяю посуд і, поклавши скриньку собі на коліна, дістаю й кладу на стіл ватку й спирт.

- Не варто. - намагається відмовитися Влад, коли я підношу ватку до його обличчя.

- Ти можеш занести туди інфекцію та й це вибивається з твого образу.

 Хлопець криво посміхається, але більше не заперечує, дозволяючи мене зробити справу.

- А що якщо я хочу змінити свій образ на брутала припустимо? - запитує він, роблячи ковток рідини зі свого келиху.

- Тобі це не підійде. 

- А я гадав, що дівчатам таке подобається.

- Мені ні.

 Брюнет кидає на мене здивований погляд, але нічого не каже, допиваючи з келиху віскі. Я також мовчу, потягуючи своє шампанське, але так обстановка здається напруженою, що починає мене нервувати. Тому я порушую наше мовчаня перша.

- Чому ви з ним побилися?

- Це ж Крижовський. - знизує плечима мій співрозмовник.

 Я підіймаю брови.

- Це мені нічого не пояснює.

- Ната розповідала тобі про ту ситуацію з Ірою? - запитує Влад, зустрічаючись зі мною поглядом.