Розділ 14. Ната

 Цілий день я провела в зборах. Повернувшись вчора у вечері я розповіла мамі про те, що йду з Ніком на фестиваль. Вона нас похвалила, сказавши, що таке не часто буває в нашому місті і не потрібно марнувати шанс розважитися. Далі звісно пішли історії з її молодості, як вони ходили на дискотеки, як хлопці з різних районів завжди влаштовували бійки, які постійно завершував молодий вчитель фізкультури.

«Він прибігав з довжелезною залізякою і розганяв усіх. Хто не встигав утекти — отримував на горіхи. Він не розподіляв на "своїх" і "чужих" — отримували всі. А одного разу ми спізнилися до нього на урок на п'ять хвилин. У нас тоді ще була домовленість, що за спізнення на одну секунду маємо пробігти одне коло спортзалу. Нам довелося зі Світланою триста кіл пробігти», — говорила мама, сидячи на кухні з чашкою чаю й ностальгічною усмішкою на губах, і продовжила: «Він уже відмовляв нас, тому що ми пропускали урок математики. Я б, можливо, і здалася, а Світлана була не така. Бігали ми цілий урок математики, коротше кажучи. Багато хто з дівчат був закоханий у цього вчителя. Та й що гріха таїти, я теж. Йому тоді було років двадцять два — двадцять три, а нам — шістнадцять-сімнадцять».

 Ми ще деякий час поговорили, а потім я пішла спати. Перед тим, як лягти, вирішила перевірити телефон і відповісти на повідомлення від Даші. Там вона розповідала як рада, що Влад запросив її завтра на фестиваль і ділилася планами, що вона планує одягати.

 Ната: Я також завтра йду. Нік запросив.

 Даша: Вау, оце так поворот. І що одягнеш?

 Ната: Не знаю.

 Даша: Давай я завтра приїду до тебе і разом зберемося?

 Ната: А як же Влад?

 Даша: О, я йому напишу, щоб забрав мене завтра від тебе.

 Звісно, я не буда впенена, що це гарна ідея. Не хотілося б, щоб Нік з Владом зайвий раз зустрічалися, враховуючи всю напруженість їхніх відносин. Але уникати одного, проводячи час з іншим - не логічно, тому доведеться їм якось вживатися. 

 З планами про їх примирення я й заснула, а прокинулася не від будильнику на вісім ранку, як планувалося від початку. А від того, що в двері божевільно хтось колотив руками і натискав на дзвінок. 

- Мамо, кого там принесло? - кричу я й розчаровано стогну, коли до мене доходить, що мама зараз на роботі і відчиняти доведеться мені. Ледве сповзши з ліжка, я прямую до дверей, протираючи очі. - Йду я йду.

 Не зовсім прокинувшись, я відчиняю, навіть не дивлячись у вічко.

- Я вже десять хвилинс стою тут стукаю. - говорить Даша, входячи в квартиру і зачиняючи за собою двері.

- Чому ти так рано прийшла? - запитую я, прикриваючи долонею рот, щоб приховати позіхання.

- Ти взагалі дивилася на годинник? Вже десята ранку.

- Що? - це змушує мене прокинутися. - Я ж ставила будильник.

 Я поспішаю в кімнату і хапаю телефон, який, як виявляється, розрядився.

- Чорт, а я гадаю чому він не спрацював. - говорю я, коли в мою кімнату заходить подруга і кладе пакети на ліжко.

- Не турбуйся, в нас ще безліч часу. Давай краще вип'ємо чай.

- Думаєш встигнемо?

- Ну почекають, якщо не встигнемо. - знизує плечима дівчина, а я починаю сміятися.

- Говориш так, ніби не ти перша побіжиш, коли дізнаєшся, що Влад приїхав.

 Це змушує подругу засміятися і ми все ж йдемо пити чай. За першою чашкою йде друга, за другою - третя й печиво, про яке згадала Даша.

- Тобі не здається, що ми засиділися і маємо починати збиратися? - запитую я, кусаючи черговий шматочок.

- Все згортаємо лавку, ходімо. - плескає в долоні дівчина і прямує до моєї кімнати.

 Швидко допивши залишки чаю, я доїдаю шматочок печива і поспішаю за подругою.

- Ти вже вирішила, що одягнеш? - запитує вона, дістаючи одяг зі своїх пакетів.

- Якби ж. - я тяжко зітхаю і зупиняюся перед відчиненими дверцятами шафи.

 Зрозуміло, що якусь сукню на фестиваль я не одягну, хоча в мене їх і так майже немає. Залишаються джинси, брюки, светри, футболки, спідниці.

- До речі, ти мені винна була спідницю. - говорить Даша, кидаючи погляд через моє плече в гардероб.

- То-о-очно. - видихаю я, окидаючи поглядом вміст шафи.

 І майже відразу натрапляю поглядом на червону спідницю, яку жодного разу не одягала. Купувала я її кілька місяць тому на шопінгу з мамою, але потім виявилося, що вона занадто мала мені. В магазині я вирішила, що вдало підійде і не міряла, а етикетку відрізала майже відразу.

- Тримай. Компенсація за завдану шкоду. - говорю я, віддаючи цю річ подрузі.

- Та я ж пожартувала.

- Але всеодно забирай, вона всеодно мені замала.

 Даша ще кілька секунд вагається, але потім дякує, обіймаючи мене. Кладе мій подарунок в пакет і натомість витягує звідти також червону річ, але сукню. Приклавши її до тіла, дівчина розглядає себе в моєму дзеркалі в повний зріст. Здається, воно досягає їй коліна і має облягати тіло.

- Думаєш тобі буде зручно в ньому? - з сумнівом запитую я.

- Звісно! - подруга радісно обертається, кладе сукню на ліжко і дістає з пакета ще й чорні туфлі на підборах. - Це нові речі і я маю їх кудись вигуляти.

 Я досі сумніваюся, що це гарна ідея, але вирішую не перечити. Якщо їй буде зручно - не варто втручатися, тому я повертаюся назад до вибору свого одягу. На диво ідея приходить досить швидко. Я вирішую одягнути синю коротку майку і білі брюки, які хочу одягнути з чорним тонким ремінцем.

- Як гадаєш, нормально буде? - запитую, прикладаючи речі до себе й розглядаючи в дзеркало.

 Даша окидує мене уважним поглядом.

- Впевнена, що не хочеш більш вишуканіше виглядати на вашому першому побаченні?

- Це не можна вважати побаченням. - видихаю я, опускаючи руки й закидаючи голову. 

- Але його мама, та й твоя вважають це справжнім побаченням.

- Це не надовго.

- Ну як знаєш. А так то образ непоганий, схвалюємо.

 Ми сміємося і починаємо переодягатися. Я беру речі й йду у ванну кімнату, де й переодягаюся, а потім, розглядаючи своє зображення у дзеркалі, вирішую зібрати волосся у високий хвіст. Коли я повертаюся в кімнату, Даша саме в процесі крутіння локонів.