Розділ 11. Ната

 Після закінчення третьої пари, я починаю підіймати стільці, але мені вирішує допомогти наш одногрупник Макс. Тому цю справу я кидаю і йду набирати у відро воду, поки Даша залишається підмітати підлогу. Я пропонувала їй помінятися з кимось, але вона відмовилася, сказавши, що прибиратиме сьогодні зі мною.

 Коли я повертаюся до аудиторії, Макса уже немає, а подруга змогла підвести уже четвертину кімнати, повільно ходячи між рядами і опираючись на столи, щоб не навантажувати ногу.

- Давай я підмету, а ти помиєш підлогу. - говорю я, ставлячи відро поруч з дівчиною. 

 На щастя, так в нас все просувається набагато швидше. Я через сім хвилин закінчую підмітати і чекаю поки Даша домиє залишки підлоги. Потім нам залишається лише викинути сміття і вилити воду. В цьому семестрі чомусь вирішили, що в туалети не можна змивати воду після миття підлогу і її потрібно виносити аж на подвір'я. Зрозуміло, що подруга не зможе цього зробити, а я просто не хочу. Я й так говорила Ніку, що закінчу о третій, а вже п'ятнадцять хвилин на четверту.

 В такий час уже нікого в коледжі не має бути, але, щою пересвідчитися, я відчиняю вікно і визираю вниз. Нікого не помітивши, я прямую в кінець аудиторії, беру відро і, без краплі сумніву виливаю його вміст у відчинене вікно. Хоча, якщо бути точніше - я не мала жодних сумнівів, поки не почула внизу дуже живописну лайку.

- От чорт. - шиплю я, швидко відходячи від вікна подалі.

- Що сталося? - запитує подруга, стоячи вже біля вхідних дверей з ключами.

- Здається, я випадково вилила на когось воду.

- Що?! - ошелешено викрикує вона.

- Та не кричи ти. - шиплю я у відповідь і поспіхом збираю свої речі.

 Схопивши мішок зі сміттям, я поспішаю вийти з аудиторії і чекаю поки дівчина її закриє, а потім ми прямуємо сходами вниз. Я все ще досі трішки хвлююся через того типа, на якого вилила воду, але намагаюся про це не думати. Не буде ж він йти весь мокрий і, до того ж, брудний, через увесь коледж, щоб з'ясувати стосунки невідомо з ким. І як він зрозуміє, що то була взагалі я?

- Видихни, ніхто тебе за це не вб'є. Він же тебе не бачив. - говорить подруга, ніби прочитавши мої думки.

 Хоч і не повністю, але її слова змушують мене заспокоїтися. Рівно до того моменту, поки я не бачу як на на зустріч прямує розлючений Нік, з мокрим волоссям, футболкою і частково джинсами. На його ще бездоганно чистій футболці, яка була зранку, тепер красуються жахливі брудні плями.

- От чорт. - шипить поруч уже Даша.

- Якого біса ви робите? - розлючено шипить блондин, зупинившись за кілька кроків від мене.

- Чому ти вирішив, що це були ми? - намагається викрутитися дівчина поруч, але Нік кидає на неї погляд ''не роби з мене ідіота'' і вона замовкає.

- Я не знала, що виллю воду на тебе. - говорю я, опустивши очі.

- Тобто виливат її на інших - нормально?

- Та я взагалі ні на кого не хотіла її виливати! - підвищую голос я і кидаю на хлопця погляд сповненний вибачення. - В тебе тут немає якогось зміного одягу?

- Звісно, ціли гардероб ношу з собою завжди. - саркастично відповідає той.

- Досить вже знущатися над нею. - втручається в розмову Стас, якого я досі не бачила. - Видно ж, що вона справді не хотіла, а в тебе в залі є запасний одяг.

 Нік хмикає.

- Поки я буду переодягатися, ти мене чекатимеш, зрозуміло? - запитує він.

 Я киваю і беру подругу за руку, продовжуючи спускатися. Але не встигаємо ми пройти й двох сходинок, як Нік хапає мене за руку зупиняючи.

- Ні, ти не зрозуміла. Ти чекатимеш мене в роздягалці.

- Що? - мої брови відразу ж злітають вгору.

- Це для твого ж і всезагального блага. Раптом ти ще щось на когось виллєш. Наступного разу так просто не відбудешся.

- Але Даша...

- Я допоможу й проведу її. - говорить Стас.

 Я кидаю на нього погляд, в якому не надто багато довіри. Хлопець у відповідь підіймає руки.

- Все буде добре. Обіцяю.

 Даша поруч також киває, даючи зрозуміти, що турбуватися немає про що. Тому мені не залишається нічого іншого, як слідувати за блондином вниз.

- Як тобі взагалі прийшла думка виливати брудну воду з вікна? - запитує він по дорозі.

 Я знизую плечима хоч і розумію, що він мене не бачить, оскільки я йду трохи позаду. Решту шляху ми йдемо мовчки, а коли приходимо в роздягалку, я займаю місце на лавці, а Нік зникає за дверима душевої, взявши з сумки лише рушник. Я, в свою чергу, залишаюся його чекати й озираюся навколо. Можна сказати це визначна подія - я перший раз потрапила до чоловічої роздягальні.

 Тут панував запах чоловічого дезодоранту. Уздовж стін тягнулися темні металів шафки, а на підлозі стелилася темно-сіра плитка, яка була ще трохи мокрою після миття. І не було жодних звуків крім шуму води з душевої кімнати, який припинився через п'ять хвилин. А ще через кілька - повернувся Нік. Його волосся було мокрив і лежало світлими кільцями. Рушник, який він брав з собою був обмотанний навколо стегон, залишаючи торс на загальний огляд. Я момиволі опускала свої очі все нижче й нижче, слідкуючи за краплею, яка впала з його волосся, прокотилася між м'язами грудей, а потім оминала кожен з шести кубиків його пресу.

 Від споглядання цієї картини мене відриває хмикання блондина і я відразу ж підримаюся з лавки, відчуваю себе повною дурепою.

- Подобається? - запитує він.

- Що? Вибач, я... Я почекаю тебе в коридорі, поки ти будеш переодягатися. - говорю я врешті й, схопивши сумочку, поспішаю покинути кімнату, але щойно я торкаюся ручки дверей, як відчуваю доторк до моєї іншої руки.

 Нік м'яко тягне мене за руку, змушуючи обенутися, а потім повільно наступає на мене, не відриваючи своїх блакитиних очей від моїх, аж поки я не впираюся спиною в двері. Розуміння, що ми тут одні і нас ніхто не бачить, змушує в моєму животі літати метеликів.

- Тобі сподобалось? - знову запитує хлопець, але цього разу пошепки і схиляється ближчи, впираючись рукою в двері поруч з моїм обличчям.