Розділ 8. Нік

 Вчора я спалився перед Натою. Автоматично повіз її додому і не зміг швидко придумати правдоподібної брехні на рахунок того, що знаю її адресу. Правду говорити не хотілося, оскільки ми щойно нормально поспілкувалися, а підіймати тему нашої першої зустрічі було б недоречно. Насправді я знаю її місце проживання тому, що після ситуації з Стасом і тією рудоволосою, ми навели на неї справки і вийшли на Овчаренка, а він дуже часто спілкувався з ще однією дівчиною. Якийсь період цього, так би мовити, розслідування ми думали, що Влад зраджує своїй рудій з Натою, але поспостерігавши за ними певний період часу, зрозуміли, що помилилися.

 Псувати стосунки з брюнеткою не хотілося б, оскільки, гадаю, її компанія мені ще знадобиться. До того ж, сьогодні й так буду постійно бачити людину, яка, я впевнений, мене ненавидить. Сьогодні наше з Стасом перше тренування в футбольній команді коледжу. Дочекавшись друга біля входу в зал, ми разом прямує в роздягалку, де хлопці щось бурхливо обговорюють. Щойно ми увійшли всі розмови на кілька секунд припинилися, а опісля почалися перешіптування.

 Овчаренко знаходився в кінці кімнати, одягаючи футболку. Відчувши переміну атмосфери, він обернувся і його очі відразу ж зупинилися на мені, а через секунду змістилися трішки ліворуч, де поруч зі мною стояв Стас. Очі брюнета на секунду злісно зблиснули, а потім, стиснувши щелепи, неспішно почав підходити до нас.

- То це ви маєте грати з нами? - запитав він з насмішкою.

 Стас поруч хмикнув, заслуживши від Овчаренка колючий погляд.

- А тобі не подобається? - все ж не змовчав друг.

- Тебе забув, Литвенко, запитати кого мені брати в команду. Якби моя воля я б не взяв таке сміття як ви.

 Руки самі собою стиснулися в кулаки.

- Тоді поганий з тебе капітан, якщо не зміг знайти достойних, на твою думку, гравців. - втрутився я.

- А ти хочеш зайняти моє місце, Крижовський? - пихато запитує хлопець, випинаючи груди.

- Я явно буду краще тебе на цій посаді. Хоча б не пропущу елементарний гол.

 Очі Влада спалахнули злістю, щелепа стиснулася ще сильніше, а руки стиснулися в кулаки. Я знав як завдати найболючішого удару. Овчаренко грав на позиції воротаря, що робило його роль в команді достатньо вагомою. Якщо хороший воротар, то команда не програє ніколи. Так нас завжди вчили.

 В минулому році футбольна команда коледжу брала участь у змаганнях за Студентський кубок України і мали досить великі шанси потрапити у пів фінал, якби їхній дорогоцінний воротар, а за сумісництвом - капітан не налажав, пропустивши елементарний гол, завдяки якому суперники й виграли.

- Та як ти смієш, покидьку... - почав Влад, але в цю мить двері роздягалки відчинилися і всередину зайшов їхній тренер.

- О, бачу новенькі також прийшли. - Говорить він, окинувши нас з Стасом поглядом. - Швидко переодягайтеся і виходьте в зал. Хто вже готовий може виходити.

 Овчаренко ще раз окинув нас злісним поглядом і вийшов з кімнати. Решта команди активно почала перемовлятися, окидаючи нас оцінюючими поглядами і також вийшли.

- Мені здається, що все буде не так просто. - говорить друг, коли ми нарешті залишаємося одні.

- Я й не сподівався на це. Зрозуміло, що Овчаренко нас ненавидить після тієї ситуації. Особливо тебе. Ти переспав з його дівчиною.

- Ой, йди ти. - говорить друг, кидаючи в мене футболку.

 Я з усмішкою ловлю її й кидаю назад, починаючи переодягатися.

 Коли ми виходимо в зал всі зайняті різними речами, в очікуванні нас. Хтось набиває м'яч, хтось віджимається, а Влад ловить м'ячі, які забиває у його ворота товариш по команді. Що ж, мої слова його все ж зачепили. Лунає свисток.

- Два кола! Швидко! - гаркнув тренер і вся команда зірвалася з місця.

 Ми з Стасом тривалися в середині натовпу, в той час як Овчаренко біг десь в хвості. Та, як виявилося, він стрімко наближався, бажаючи стати в голові команди. Пробігаючи повз, він навмисно зачепив мене плечем, збивши ритм.

- Дивися під ноги. - кинув він мені через плече.

- Він договориться. - прошипів поруч зі мною друг, але я вирішив проігнорувати це.

 Після закінчення врави, нас поділили на дві команди. Перша качала прес, а інша відпрацьовували вправи з конусом, забиваючи м'яч в ворота. Звісно на воротах стояв наш дорогоцінний воротар. 

- Максимум два доторки. - попередив тренер і відійшов.

 Хлопці почерзі оминали конуси з м'ячем, а потім били його у ворота, але Овчаренко не давав їм забити гол. Я відмітив, що в основному були легкі удари в руки воротарю. Йому особливо й напрягатися не потрібно було, щоб блокувати удари. Не знаю чого цим хотіла досягти команда, коли піддавалися йому. Як вони збираються виграти і як взагалі цього недоумка взяли на позицію воротаря?

 Коли настала моя черга я вирішив не йти за натовпом, а зробити удар в дальній кут. Овчаренко, звісно, цього не очікував, тому не встиг дотягтися і я забив гол. Він підняв м'яч і з силою жбурнув мені в груди, на секунду вибивши з легень повітря.

- Ой, - байдуже протягнув він. - Не встиг зреагувати?

 Дехто за нашими спинами засміявся.

- Ти геть страх втратив? - виступив вперед Стас.

- А що, я маю вам боятися? - виклично підняв підборіддя той.

 Я криво всміхнувся, втрачаючи терпець.

- На твоєму місці я б так і зробив, враховуючи ту інформацію, якою ми молодіємо.

 На секунду хлопець зблід, усвідомивши, що ми маємо на увазі, але він швидко приховав ці емоції.

- Але я не такий боягуз як ви. Зрештою, це футбол, м'ячі швидко переходять від одного до іншого.

- Як і дівчата. - спокійно промовив я і ми обоє зрозуміли контекст сказаного.

 Влад хруснув шиєю, а потім в два кроки скоротив між нами відстань і заїхав мені кулаком в обличчя. Я знову усміхнувся, забавляючись його реакцією і відчуваючи в роті металквий присмак. Провівши язиком по губах, я відчував, що з розсіченої губи сочиться кров.