Розділ 6. Ната

 Дерева на узбіччі зливалися в одну суцільну пляму, через яку в мене починало поморочитися в голові, тому я вирішила решту шляху провести із заплющеними очима. Хвилин через десять мотоцикл почав сповільнюватися і за кілька секунд зупинився зовсім. Я розплюшила очі і, відірвавши руки від блндина попереду, підняла візор на шоломі. Роззирнувшись, я зрозуміла, що знаходжуся в якомусь тиловому комплексі. Єдина проблема полягала в тому, що це був не мій житловий комплекс і раніше я тут ніколи не бувала.

- Куди ти мене завіз? - запитую я і намагаюся зняти шолом, але в мене нічого не виходить.

- Я тут живу. - спокійно відповідає Нік і м'яко прибирає мої руки, сам знімаючи з моєї голови шолом. - Моїй мамі сьогодні день народженя і я не хотів спізнитися. Посидимо пів годинки, а потім я відвезу тебе додому.

 Я кілька секунд вагаюся, але, якщо чесно, іншого варіанту я не бачу. Пішки піти додому піти я не можу оскільки не знаю місцевості цього району. Таксі я також викликати не можу. Звісно, я могла б попросити телефон в Ніка, але чомусь мені навіть цікаво познайомитися з його мамою.

- На день народження не можна йти з порожніми руками. - говорю я, роззираючись.

 Навколо було кілька багатоповерхівок, стіни яких були пофарбовані в теплий жовтий відтінок. Дощ вже закінчився і тепер деінде стояли маленькі калюжі. Між двома корпусами розташовувався дитячий майданчик, а перший поверх однієї з багатоперхівок був завішаний різноманітними вивісками магазинів. Мій погляд зачепився за одну з них і, покинувши сидіння мотоциклу, я попрямувала туди.

- Ти куди? - окликнув мене Нік і за кілька кроків порівнявся зі мною.

- Куплю твоїй мамі невеличкий букетик квітів, мені незручно буде якщо прийду з нічим. 

 Квійшовши до невеликого квіткового магазину, який ледве вмістив в собі нас з Ніком, я на секунду завмерла, милуючись квітами. Переді мною розгорнувся дуже гарний краєвид з квітів. Троянди різних кольорів були посортовані і вистроєні в охайні ряди, трохи вище були тюльпан, далі півонії і ще безліч квітів, назв яких я не знала, але вони були неймовірними.

- Добрий вечір, чим можу допомогти? - запитала молода дівчина за прилавком.

 Відірвавши погляд від квітів, я зробила кілька кроків до неї.

- Добрий вечір, мені потрібен невеличкий букет.

- З яких квітів?

 Я озираюся на Ніка.

- Які улюблені квіти?

 Він знизує плечима, поклавши руки в кишені штанів.

- З тюльпанів. - говорю я, обернувшись назад до продавчині.

 Вона з усмішкою киває й приймається за роботу і вже за десять хвилин протягує мені гарні білі троянди в рожевому пакуванні, називаючи суму.

- Секундочку. - я відкриваю сумочку, шукаючи гаманець, але, коли піднімаю голову бачу, що Нік вже протягнув свою картку.

 Я взяла в руки букет, вдихаючи чарівний аромат і вийшла на подвір'я, а блондин - відразу за мною.

- Це був подарунок від мене, я мала за нього заплатити.

 Хлопець знизує плечима.

- Дівчина не може платити за щось, коли знаходиться поруч зі мною.

 Я піднімаю брови.

- Щось не чула, що ти мільйонер. Коли ти стоїш в черзі в кафе, наприклад, і перед тобою стоїться п'ятеро дівчат, ти всім оплатиш їхну каву?

 Він усміхається, відкидаючи з чола мокрі пасма волосся.

- Поправочка: знайома дівчина, яка прийшла конкретно зі мною.

 Я не знаходжу на це відповіді і здригаюся від холоду, коли дує легкий вітерець.

- Ходімо, ти змерзла. - говорить Нік, бере мене за руку і швидким кроком прямує в бік одного з під'їздів.

 Ми піднімаємося на дев'ятий поверх і зупиняємося перед білосніжними дверима з номеро дев'ятсот три. Знайшовши в кишенях ключі, блондин відкриває двері  і пропускає мене вперед, а сам відразу ж заходе слідом, вмикає світло і починає знімати кросівки.

- Мамо, у нас гості. - кричить хлопець і через секунду в передпокої з'являється світловолоса жінка в білій сукні.

- Добрий вечір, вітаю з днем народження. - засоромившись відповідаю я і протягую букет вперед. - Це вам.

 Жінка підходить до мене й забирає квіти. На її вустах розцвітає усмішка і вже за секунду вона стискає мене в обіймах.

- Дякую, ти дуже мила. - блондинка відпускає мене і охає. - З вас просто тече. Захворієте, марш переодягатися, Ніку.

- Мамо...

- Не мамкай, хто тебе потім лікуватиме? - говорить вона, а потім переводить погляд на мене і я бачу, що вона хоче зернутися до мене, але не знає імені.

- Ната. - представляюся я, протягуючи руку.

 Жінка вдячно посміхається, потиснувши мою руку.

- Я Світлана Григорівна. Нато, роззувайся і проходь, зараз я підберу тобі щось з своїх речей. Ти до нитки промокла.

- Не потрібно... - намагаюся заперечити я, почуваючи себе ніяково, але Світлана Григорівна мене не слухає, зникаючи в одній з кімнат.

- Сперечатися з нею марно. - зітхає за моєю спиною Нік, змушуючи мене обернутися. - Просто роби те, що вона скаже.

 Хлопець оминає мене і, підморгнувши, зникає за першими дверима справа. Я роззуваюся саме вчасно, тому що повертається Світлана Григорівна зі стосом речей.

- Проходь у ванну, прийми гарячий душ, а то вся холодна. - жінка вручає мені в руки речі і відкриває двері у ванну кімнату. - А потім обери щось з цього і переодягнися. Я буду чекати на кухні.

 Опинившись у ванній, я повільно все оглянула. Кімната була виконана в світлих тонах з ідеально чистим білим кафелем. Справа розташовувалася раковина, над якою висіло дзеркало і поличка, що була заставлена різноманітними баночками. Я поклала речі на кришку унітаза і, досі почуваючи себе ніяково, все ж почалася роздягатися й увійшла в душову кабіну.

 Зазвичай я можу приймати душ годиннами, але через цю ніяковість, якої я ніяк не могла позбутися, я закінчила за п'ятнадцять хвилин. Разом з одягом мама Ніка дала мені й рушник. Швидко переодягнувшись в простий светр і джинси, я обережно склала свої речі.