Розділ 3. Ната

 Наступні два тижні до коледжу і з нього я ходжу разом з Владом, оскільки він досі побоюється, що Крижовський з дружками можуть мене десь схопити. Я намагалася м'яко заперечити і донести до нього, що це не логічно, але він мене не слухає. Говорила, що з Ірою сталося те, що вона заслужили, а я не вона, тому Крижовський нічого не може зробити. Втім, всі мої доводи залишаються марними. Наполягати на своїй правоті занадто сильно - також не вихід. Складається враження ніби я навмисно хочу спекатися компанії друга.

- Ти знову з Владом? - запитує Даша, відволікаючи мене від думок.

 Кивнувши, я кладу останній зошит до сумки і разом з подругою прямую до дверей.

- Нато, зачекай, будь ласка. - окликає мене Віра Олександрівна.

 Ми з Дашею зупиняємося біля парти, пропускаючи одногрупників вперед і чекаємо поки куратор підійде до нас.

- Через місяць в нашому коледжі проходитиме благодійний концерт. Від всіх груп хочуть якийсь номер. Нашій доручили поставити вальс. Я подумала, що якщо ти займаєшся танцями, будеш рада взяти участь в цьому дійстві. - говорить жінка.

 Ми з подругою обмінюємося багатозначними поглядами. Не можна сказати, що ми прямо взахваті від цього, але відмовити також не можемо.

- Скільки потрібно пар і хто, власне кажучи, буде з нами танцювати? - запитую я, натякаючи на те, що хлопців в нашій групі немає. Якщо, звісно, не брати до уваги новенького.

- П'ять пар буде достатньо. Оля й Софія танцюватимуть зі своїми хлопцями, Олег також не проти станцювати. - Віра Олександрівна переводить погляд між нами з Дашою. - Ну й ви вдвох, як я розумію, також. Залишається знайти ще одну дівчинку. Хлопців вам поставить Тетяна Олегівна з інших груп.

- Коли починаються репетиції?

- Після завтра. - відповідає жінка і, взявши сумку зі столу, прямує до виходу. - Нато, склади список пар і гарненько все проконтролюй. До зустрічі, дівчата.

- Допобачення. - відповіли ми разом і перезирнулися.

- Що це, в біса, було? - пошепки запитує Даша.

 Я швидко зачиняю двері, щоб нас ніхто не почув.

- А якщо я не хочу танцювати?

 Я знизую плечима.

- Доведеться. Тим паче, що за це даватимуть додаткові бали.

- А вона не могла вже після завтра поставити нас до відома? Щось дуже рано вона це зробила.

 Я знову знизую плечима і прикладаю телефон до вуха, набравши номер Софії. Краще відразу ж скласти список поки я про це не забула. Покоперсавшись в сумці, дістаю листок і ручку, швиденько записую прізвища і номер групи хлопців своїх одногрупниць. Себе і Дашу пишу по одинці.

- Не хочеш стати в пару з Олегом? Або тобі підберуть когось іншого.

 Даша вагається, а я тим часом пишу Лесі - ще одній новенькій. З того, що я чула в її розмовах з іншимим, дізналася, що вона займалася гімнатискою, тому вирішую запропонувати їй останнє вільне місце в нашій групі.

 Ната: Привіт, наша група на благодійному концерті наступного місяця буде танцювати вальс. Нам не вистачає ще однієї дівчинки, не хочеш взяти участь?

 На щастя, вона відповідає швидко і позитивно, тому вкінці списку з'являється ще одне прізвище.

- Ну, якщо ти не згодна, - звертаюся я до подруги, - я впишу Олега в пару до Лесі.

 Я вже підношу ручку і починаю писати, як дівчина все ж приймає рішення.

- Чекай. Я згодна танцювати з Олегом. Бог знає кого вони мені поставлять в пару. Його я хоча б знаю.

 Я згідно киваю, пишучи прізвище одногрупника поруч з прізвищем Даші.

- Справу зроблено. - говорю я, фотографуючи листок на випадок якщо загублю і кладу все до сумки.

 Я вже прямую за подругою на вихід з аудиторії, як мій погляд падає на стопку книг, які ми мали здати в бібліотеку ще дві години тому.

- Чо-орт. - втомлено протягнула я, закидаючи ремінець сумки на плече і беручи книги в руки.

- Що сталося? - зазирає всередину Даша.

- Книжки. Які ми мали вже давним-давно повернути в бібліотеку.

- Нічого з ними не станеться. - відмахується вона, але побачивши, що я не звертаю увагу, протягує руку. - Давай мені частину.

 Ми виходимо нарешті в коридор, я чекаю поки Даша закриє кабінет, потім віддаю їй частину книг і ми прямуємо до сходів.

- Потрібно було ще запитати о котрій планується репетиція. - говорить дівчина.

- Треба було. - погоджуся я. - Але ми можемо це й зараз зробити.

 Утримуючи баланс однією рукою з книгами, іншою я лізу в сумочку, щоб дістати телефон, який саме починає вібрувати. Діставши його, я кидаю погляд на екран, який заполонило мамине фото. Намагаючись великим пальцем дістати кнопку ''прийняти дзвінок'', я пропускаю одну сходинку і відчуваю як моє серце, книжки, сумочка, телефон і безпосередньо сама я лечу вниз.

 З мене вилітає зляканий вигук і я рефлекторно закриваю очі, готуючись до удару. На щастя, зі сходів скотитися я не маю, оскільки до сходового майданчику залишилося кілька сходинок, одну з яких я так ''благополучно'' пропустила. Через секунду я відчуваю удар спиною, але це навіть складно назвати ударом. Якийсь він надто м'який вийшов. 

 Розплющивши очі, я виявляю що я не впала завдяки якомусь блондину, який встиг притримати мене за спину, а зараз опустився навколішки, так, що я басу лише його світловолосу макушку, і збирає книги, які тепер валялися повсюду. 

- Дякую, що не дав мені впасти і дуже перепрошую за це все. - скоромовкою вимовляю я і кидаюся йому на допомогу.

- Я пошукаю телефон. - говорить Даша і спішить вниз, куди, схоже, й полетів мій гаджет. Напевно розбився, а йому навіть й року ще немає.

 Подумки зробивши помітку відкласти гроші на новий телефон, я підводжуся, тримаючи в руках частину книжок. Мій рятівник також підводиться і протягує мені значно більший стосик. Взявши в руки зібрані ним книги, я випадково перетинаюся поглядом з його блакитними очима. 

 На секунду мені здається, що я його десь бачила, але не можу згадати де. Але це продовжується лише секунду. Наступної миті я розумію, що переді мною ніхто інший як Крижовьский.