Валентина

– Валентино. – у відділ заходить секретарка шефа, а я вже напружуюсь, адже нічого доброго в її особистій появі немає. – Негайно зайдіть до Артема Миколайовича. – підкачені губи розмальованої білобрисої лахудри, ой, вибачте "фіфи", розтягуються в посмішці, а мені так і хочеться повідомити, що якщо вона розтягне їх ще хоча б на пів сантиметри, то вони тріснуть від накаченої гидоти, як резинка від трусиків на її дупі.

Ні, дупа в неї, що треба. Накачена, гарна, підтягнута і ідеального розміру, шефу подобається, іншим чоловікам також, але ...

Але одного разу, я таки стали заручником небажаного видовища з участю її дупи.

Сталося це під Новий рік.

Ні для кого в фірмі не секрет, що наша "фіфа" полірує своєю підтягнутою дупкою стіл нашого шефа ... Артема Миколайовича. Ну, і не тільки стіл, але це вже інша історія і взагалі "фуууу" ... 
Як вона це робить, та щей такому бридкому таргану, який їй в батьки годиться, нерозумію. Хоча, якщо кажуть правду про кількість грошенят на її рахунку, які поступають туди щомісяця, то стає ...

Щось я відволіклася ....

Так от, зустріла я нашу "фіфу" тридцять першого грудня в одному з бутиків білизни. Їй богу, випадково. І не зустріла, а почула.

В цей день я вирішила порадувати себе новою білизною, бо якраз отримала дуже солідну премію.

Нарешті зайшла у це місце роскоші і неймовірної якості білизни. Підібрала собі декілька комплектів і зайшовши у другу примірочну, адже перша була вже зайнята, почала знімати верхній одяг, а точніше скинула курточку і все, бо почула крики.

– Ааа ... – кричала дівчина з сусідньої кабінки. – Це що за неподобство? .... – голосила, мов навіжена посилаючи мало не прокльони на бідних дівчат – консультантів.

Цей бридкий і завжди невдоволений голос я впізнаю будь-де і навіть, із тисячі інших. Альона Сергіївна, наша "фіфа".
Зрозумівши, що щось намічається цікавеньке, покинула свою важливу справу і вирішила прислухатися в чому суть крику, який не стихає.

Хоча я і підслуховування не сумісні, але не в цьому випадку.

– Що сталося? Вам щось не підійшло? – чую стурбований голос дівчини, яка явно боїться цієї вибагливої клієнтки.

– Що за лайно ви мені підсунули! – кричить, як не в себе навіжена Альонка. – Ви подивіться ... Подивіться на них. ... Це що? Я гадала у вас дорогий фірмовий бутик, а виявляється що ні. ... Ви що речі з Китаю завозити і чіпляєте брендові лейби, щоб дорожче продати? ... – ніяк не вгамується наша "фіфа".

Кілька секунд в примірочній стоїть тиша. Чутно лише невдоволене сопінням і тупотіння від підборів.

Якби ви тільки знали, як цей стукіт мене дратує ... Вона постійно це робить.

– Ви...бачте, – голос дівчини – консультанта тремтить – але ж ми вам пропонували інший розмір. Цей розмір трусиків для вас ... маленький.

Оце так!!! Альонка не правильно підібрала собі розмір? Вона, що його не пам'ятає?

– Що??? – переходить "фіфа" на ультразвук. – Та як ти смієш верзти таке? Гадаєш я не знаю свого розміру? Ти тут скільки, день працюєш?

– Так. – ледве чутна відповідь.

Ой, йой, бідолашна. Ця зараза вміє "мозок ложкою виїдати".

– Я одразу це зрозуміла. – задоволена своє влучність знущається далі. – Понабирали ... Можеш шукати собі інше місце роботи. Геть звідси! І приведи мені адміністратора! – знову крик на весь відділ. Оце накази роздає ...

Здається бідна дівчинка розплакалася і вилетіла з примірочної, а гадина Альонка ще й продовжила поливати її брудом.

Свиня!

Можливо дівчинка і помилилася, але це ж не означає, що потрібно так з нею розмовляти. Всі ми люди. Всяке буває.

Взявши комплект в руки, ще раз перевірила розмір на всякий випадок, щоб не сталося такого, як у "сусідки". Все вірно. Еска. Мій. 
Вже хотіла знімати светра, як почула наближення кроків.

– Що тут сталося? – суворий тон жінки звернувся до "фіфи".

– Ви маєте звільнити цю ... недолугу працівницю. – Я прям бачу, як вона задерла свого носа і закотила очі.

– На якій підставі?

– Подивіться, що вона мені принесла. Це ж явно бракована річ. Я за це платити не буду. – в голосі лише невдоволення.

– Будете! – знову суворий тон адміністраторки, а я прям затамувала подих. Навіть якщо я нічого собі не придбаю, почути як хтось цю "вискочку" поставить на місце, вже гарантує святковий настрій.

– Чому це???

– Тому що дівчина вам одразу пояснила, що цей розмір для вас маленький і не підходить, але ви все одно наполягли на свому. Отже за зіпсовану річ заплатити саме ви.

– Але ... – спробувала "фіфа" заперечити.

– Жодних але. Це вже не вперше трапляється саме з вами. Або беріть свій розмір, або зменшіть свою дупу, що білизна на ній не тріщала.

Жінка пішла. 
Альонка продовжувала мовчати, а я, не стримавши дикого сміху, який вже душив мене, почала реготати так, що аж живіт розболівся.

Оце так!!! Вона намагається натягти на себе білизну, яка ... О боже! Кого вона дурить? Себе чи Артема Миколайовича???

Білизну я таки не купила, але чудовий настрій забезпечила на весь день.

От і тепер, згадуючи той день не можу не посміхнутися.

– І чого це ми шкіримося? – нагадує про своє існування в моєму кабінеті ця зміюка. – Від щастя, що шеф викликає? ... Ти ж дивись мені ... – звужує свої очі з намальованими "стрілками". – навіть і не думай пускати йому бісики, бо ...

– Бо що? Задушиш мене трусиками, які на твоїй дупі тріснули? – не стрималася я. 
Дістала вже!!!

Альона почервоніла і позеленіла від злості, але нічого більше не сказала. Вибігла ґрюкнувши дверима. 
А я поплелася до кабінету шефа, розуміючи чого від мене зараз вимагатимуть. І я цьому геть не була рада.

– Викликали? – питаю у шефа роблячи з себе дурепу. Може спрацює? У "зміюки" спрацьовує.

– Валентииинааа ... – Артем Миколайович задоволено посміхається.

Все. Всі сподівання канули у вічність. Не спрацювало.

– Так. Щось потрібно? Якісь звіти неправильно зроблені? То я перероблю і ...