Розділ 41

- Ніколас..., - наречений моєї сестри й за сумісництвом мій керівник наставляв мене звертатися до нього тільки на ім'я, без по батькові, якщо ми знаходимося не на робочому місці, і цей дзвінок не можна назвати робочим, хоч він і стосується моєї праці, - Олександрович.

Та попри це я чую в динаміку голос якоїсь дівчини, чи то жінки, після того, як Ніколас промовив "так" на мій виклик. Хтозна, можливо, чоловік знаходиться ще на роботі, навіть незважаючи на те, що на годиннику практично дев'ята вечора.

- Кіро, якщо ти й на роботі будеш такою неуважною, то надовго ти в мене не затримаєшся в компанії, - суворий голос боса не вселяє оптимізму за пару хвилин до мого слізного прохання відпустити завтра з роботи.

- Вибачте, я виправлюся, Ніколас, - ніколи б не подумала, що по факту вища за мене людина по ієрархії, а саме так потрібно рахувати Олександровича, відштовхуючись від того, що він керівник, а я підлегла, буде не просити, а наполягати, щоб до неї зверталися тільки на ім'я, без згадки її татка.

- Я не за це, а за час, коли ти набираєш, - тепер вже друга моя щока палає від потужного ляпаса чоловіка. Я то думала, що він знову розпочав тему за те, як його правильно величати, в робочий та не робочий час, а тут по факту інша причина незадоволеності Ніколаса. - Дев'ята вечора, робочий час вже давним-давно завершився, з якого дива ти вирішила, що можеш набирати до мене коли тобі заманеться?

- Вибачте, Нік..., - тьху ти, чорт його знає, як то вже правильно говорити, чи згадувати татуся керівника, та і чи взагалі треба згадувати ім'я самого керівника, - вибачте, я не хотіла вас потурбувати, просто...

- Перше і востаннє тебе попереджаю, зроблю знижку на те, що ти ще не встигла влитися в колектив та вивчити правила нашої компанії, - Олександровичу до лампочки мої вибачення, він має мене відчитати, тож затикаюся та даю йому таке право вилити на мою голівоньку настанови, - дзвінки до мене в позаробочий час тільки у крайньому разі. Бо це мій особистий час і я не збираюся його витрачати на робочі питання. Зрозуміло?

- Так, - я ще не відійшла від розмови з сестрою, ще цілком не заспокоїлася від її нахабної поведінки, а тут ще й бос добиває. Тим більше по факту розкладає. Він має рацію. Цілком правий. Це я чомусь вирішила, що якщо Ніколас пішов мені на зустріч, запропонувавши роботу та давши зарплатню наперед, то я можу вилазити на голову та відноситися до нього по панібратськи.

- Коханий, дай трубочку.

Я очікувала двох варіантів розвитку подій. Перший - бос би просто розпрощався та завершив виклик, оскільки в нього наразі особистий час, в який я явно не вписувалася. Другий, куди оптимістичніший для мене - Ніколас би запитав чому я набираю і тоді б я мала змогу описати свою ситуацію та попрохати про завтрашній відгул.

- Дівчино, я так розумію ви працюєте секретаркою на фірмі мого чоловіка?

Та звідки не візьмись виплигнув третій варіант. Найбільш неочікуваний та найбільш разючий для мене. Навіть якби Олександрович накричав би на мене, чи то повісив слухавку, це не було б так неочікувано, як те, що на тому кінці проводу я почула сестру. Альбіну. Це сто відсотків вона. Це був її голос після "так" з вуст її нареченого. Якого сестра вже завчасно називала чоловіком. Яким він ще для неї не являвся.

- Ти тут?

Альбіна не отримала відповіді на своє запитання, тож поставила нове, коли в динаміку затягнулося мовчання, натомість я почала меланхолійно крутити головою на всі боки, ніби шукаючи способи відвертітися від розмови з сестрою. Не можна. Ні в якому разі не можна, щоб Альбіна дізналася, що це я. Тут. На дзвінку. І там. Тобто на роботі.

- Я вас слухаю, - шанси на те, що моє вертіння принесе користь зводилися практично до нуля, та на цей раз пощастило. Напевно, володар небес зрозумів, що на мене і так обрушилося достобіса халеп, тож дав промінчик надії серед цих темних хмар. Промінчик надії у вигляді гелевих кульок, котрі подарували мені на вісімнадцятиріччя батьки та котрі впали мені у вічі.

- Тебе звати Кіра? - Не впізнала. Супер! Навіть усмішка з'являється на моєму обличчі від усвідомлення того, що моя витівка спрацювала. Альбіна не впізнала голос своєї рідної сестри, а все завдяки повітрю, котре я втягнула якомога сильніше з однієї з цих подарункових кульок. Та що там казати, я сама не можу повірити, що це мій голос.

- Так, все вірно, а вас?

- Не твоє діло як мене звати, - а от Альбіну не з ким не сплутаєшся, її хамовитість це її індивідуальний почерк, - так от, Кіро, чорт забирай, прямо як мою дурненьку сестру.

Ага, он воно як? Платтячко з тобою піти сходити вибрати? Родинні справи? В гробу я мала таких родичів! Стискаю пальці в кулаки, так намагаюся стримати свій гнів, бо не можна через надлишок емоцій ставити хрест на всьому. На всьому тому, що я намагаюся побудувати, а сестра, прямо як в дитинстві, хоче зіпсувати мій замок з піску. Бо він бачте кривий і недолугий. Як я. Зі слів тієї ж Альбіни.

- Твоя справа каву варити та глядіти, щоб папір в принтері не закінчився. Якщо я дізнаюся хоч від когось, що ти переходиш межі, за які тобі, секретутці, переходити не можна, то тобі буде зле. Я зрозуміло висловлююся?

- Я вас почула, - вона так кожного разу вириває телефон з рук нареченого й обливає брудом його підлеглих? Чи це мені бонус плюс підлетів під кінець дня?

- Яка тямуща дівчинка, а тепер йди лягай спати. Я б тобі порадила сходити до лора, а то з таким голосом тільки в фільмах жахів зніматися. В ролі схибнутого на всю голову клоуна. Оревуар!

Я ще довго слухала гудки в динаміку телефона. А потім ще довше очікувала дзвінка від Ніколаса. З надією на те, що він вгамує своє наречену та поспілкується зі мною адекватно. Та де там... Мої остаточні сподівання лопнули як повітряна кулька об одинадцятій, коли мій мобільний так і не відкликнувся вхідним дзвінком, і довелося плентатися в ліжко з гіркими думками про завтрашній день...