Розділ 40

- Що ти хочеш? - Якщо від однієї частини своєї родини я плачу від щастя, що вони в мене є, то от існує ще й інша частина, яка не змушує плакати вже від розпачу, та все ж приносить куди менше позитивних та щирих емоцій. А останнім часом так тим більше. Щось тріснуло і це щось не факт, що можна склеїти суперклеєм.

- І тобі привіт, - не те щоб ми були мега близькі з Альбіною, але вчорашній день добряче підкосив наші з нею сестринські відносини. І я б рада не брати на себе негатив, котрий ці два дні струмує від неї, та все ж обіцянка, дана батькові, переважає можливі наслідки від даної розмови. - Не відволікаю?

- Питаю ще раз - що ти хочеш? - А наслідки будуть, сто відсотків, як мінімум зіпсований мій настрій точно гарантований. Сестричка знову не в дусі.

- Батьки продали дачу, - намагаюся вимовити це спокійно, але голос все одно тремтить та зривається. Все ж тяжко прийняти цей факт, це ніби частинку моєї душі забрали. Залізли всередину мого тіла та скальпелем вирізали, залишаючи пустку, котра буде дуже довго затягуватися.

- Нарешті, давно треба було продати ту розвалюху.

Сама ти "розвалюха" - хочеться крикнути в динамік телефону Альбіні, щоб вона не дай Боже не проґавила ні слова, та натомість вирішую не розбурхувати скандал, а навпаки його загасити. Бути розумнішою, навіть якщо я і не старша.

- Там нові господарі хочуть заїхати найближчими днями, потрібно все забрати. Що робити з твоїми речами? Я ж так розумію у тебе не вийде поїхати? - А сама схрещую пальчики, щоб таким чином додати шансів на те, що сестри не буде в цій поїздці. Крім незадоволеного буркотіння та кислого виразу обличчя ми з батьками більше нічого не отримаємо. Ні фізичної допомогти, ні моральної підтримки.

- Ні, а речі можете викинути, або залишити цим новим власникам. Судячи з усього, вони поціновувачі різного барахла, - супер! Неймовірно! Її не буде. Навіть пропускаю повз вуха нову образу в бік дачі. - А що вирішили з грошима?

- З якими грошима? - Вона цікавиться стосовно згорілого будинку? Хоче якось допомогти? Все ж таки совість замучила?

- Ну, від продажу дачі. Все поділиться на нас з тобою, чи батьки теж на щось претендують?

Кіра, ти вже повнолітня, а і надалі літаєш в хмарах. Думала, що сестра затягне міцніше пояс та тебе виручить? Щось ти занадто доброї про неї думки. Вона навпаки не проти ще більше збагатитися. Навіть назвала дачу дачею, а не черговим сміттєзвалищем, яким вона без сумніву вважає той будинок в селі.

- Не знаю, це їхня дача, нехай вони й вирішують, - наразі я не готова до поросячого писку Альбіни, зовсім не готова, а він сто відсотково буде, якщо сестра дізнається, що всі кошти від продажу підуть на погашення мого косяка.

- Гаразд, розберемося, ти мені інше скажи - чим завтра зайнята?

- Та поїду ж з батьками на дачу, допоможу їм зібратися й вивезти все зайве, а що? - Від коли це вона почала цікавитися моїм розпорядком дня? Точно щось потрібно, просто так би не питала. Впевнена.

- А післязавтра?

- Та не знаю, піду на навчання, - було б непогано сходити, щоб ще одна проблема у вигляді відрахування з університету не замаячила на горизонті, - а що? Чому ти питаєш?

- Ще навчишся, головне вдало вийти заміж, а це навчання потрібно постільки поскільки, - тут я теж не поділяю цю думку, але тримаю язичок за зубами, бо якщо розв'яжеться язичок співрозмовника по ту сторону дзвінка, то буде худо-бідно, - мені треба, щоб ти пішла зі мною вибрати весільну сукню.

- А чому я? - Треба. Ключове в її словах це треба. Не "а чи могла б ти піти зі мною?", не "можеш, будь ласка, виділити мені годинку-другу?". Треба і все. І плювати, що там в мене за плани й чи взагалі я зможу. Альбіні треба, а все інше зачекає.

- Бо ти моя сестра, цього не достатньо?

- Гаразд, сходимо, тільки десь після шостої вечора, - насправді мені це не дуже подобається, якось підозріло Альбіна згадала про наші родинні зв'язки, та і причин відмовляти немає. Крім того, звичайно, що наші з нею відносини стали напруженими. Та може це бути щось типу примиренням? Зайнятися разом тим, що нас зможе знову зблизити. Порубати ті кордони, котрі виникли незрозуміло з чого та навіщо.

- Мені буде зручно на другу.

- А мені ні, - та замість брати сокиру до рук та цими кордонами зайнятися, сестра робить їх ще довшими та ширшими. А я теж не збираюся завжди буде покірним телям. Ця роль порядком набридла.

- Чого це ні? - Альбіна здивована, не приховує цього ні в тоні, ні впевнена в обличчі, котре я наразі бачити не можу, але переконана, що там застиг вираз неочікуваності.

- Бо я влаштувалася на роботу, тож раніше просто не зможу, - хоча підозрюю, що думки сестри наразі на кшталт "не сміши, ти й робота?" Або інше, теж нічим не краще - вибір сукні куди важливіше за будь-яку роботу.

- Ого, нічого собі, - відводжу мобільний від щоки, щоб той сарказм, котрим просочена дана фраза, не заплив у вухо та не заразив мене неприємними флюїдами цієї дівчини. - Окей, скажеш мені адресу своєї роботи, я заїду за тобою.

Ти її прекрасно знаєш цю адресу, сестричко, думаю знайдеш навіть без навігатора...