Розділ 9

- А це ще хто такий? - Навіть Лія, навіть дівчина побита горем, навіть вона дещо в ступорі від появи тут цього невідомого для неї чоловіка. Саме тому більш впевнено спирається на свої ноги, таким чином полегшуючи мою ношу, і шепоче це питання мені на вухо. Ніби Ніколас якийсь поганець, котрий може наробити біди, якщо почує про що шепчеться дівчина.

- Наречений сестри, - швидко кидаю у відповідь, бо Ніколас уважно спостерігає за нами з подругою й не розуміє, чому ми гальмуємо, адже він вже відчинив задні дверцята й запрошує нас присісти, - давай залазь. Поїхали.

Перед тим як пірнути в салон автомобіля, я побачила німі питання в очах Лії, але вони так і залишилися невимовленими, натомість я запхнула дівчину на заднє сидіння й сама впала поряд з нею. Пояснюючи свій вчинок тим, що мені потрібно бути поруч з подругою, щоб хоч морально їй допомогти, відкидаючи на другий план не бажання опинитися біля Ніколаса. Не відчувати того ніяковіння, яке супроводжує мене завжди, як тільки я перебуваю в його компанії.

- Куди їхати? - Чоловік зібраний і за ці пару хвилин демонструє мінімум емоцій та максимум конкретики. Певно чудово розуміє, що наразі не до жартів.

- В якій лікарні знаходиться Софійка? - Звертаюся до Лії, яка схоже знову повернулася у свій плачевний стан, оскільки по щоках котяться сльози, а схлипи відновилися з подвійною завзятістю.

- В дитячій міській, - тремтячим голосом вимовляє дівчина, а після, ніби вона зробила все від себе залежне і більше немає ні на що сил, заходиться в плачі. Серце стискається від цієї жахливої картини.

Переводжу погляд від подруги на дзеркальне заднього огляду й тільки помічаю кивок Ніколаса, що він все зрозумів. Та цього кивка й мимовільного погляду вистачає задля того, щоб я дещо заспокоїлася та усвідомила, що я маю певну підтримку. Все ж таки я хоч і знайома з нареченим сестри всього нічого, але це куди краще, ніж якби ми з Лією їхали з невідомим таксистом. Який банально міг би відмовитися приймати замовлення, просто глянувши в якому стані знаходиться моя подруга. Мало хто може ввійти в положення іншої людини й усвідомити наскільки їй погано в той чи інший момент.

Варто було певно сказати Ніколасу, що ситуація хоч і критична з донькою Лії, але не настільки термінова по часу, адже чоловік так гнав машину, ніби маленьку забрали по швидкій і її існування на цій планеті наразі висить на тонесенькій волосинці, колихаючись між життям та...

- Ліє, пішли! - Я заборонила собі думати про інший розвиток подій. Про дуже і дуже поганий розвиток подій. Софійка буде жити. Все буде добре. Тому з таким бойовим налаштуванням схопила подругу за руку й почала витягувати надвір. З надією на те, що свіже повітря дещо її протверезить і змусить зібратися перед зустріччю з донечкою.

- Давайте я з вами піднімуся, - промовив Ніколас, коли ми втрьох дійшли до входу в лікарню, і вже було хотів відчинити дверцята медзакладу, як я його зупинила, виставивши руку перед собою. Таким чином доторкнувшись до грудей чоловіка. Від чого мене моментально ніби струмом пробило. Саме тому довелося різко приймати руку та не піддавати своє тіло на шокову терапію.

- Дякую, але не варто. Тебе навряд чи впустять, тим більше там буде присутня мама Лії, тож дякую, але не треба, - мені й так було незручно через те, що Ніколас витрачав свій час на мої проблеми. Ще не зрозуміло, на якому фоні Альбіна зникла з автомобіля нареченого. Що як вони посварилися на ґрунті того, що Ніколас хотів допомогти, а моя сестра вирішила, що це зайве?

- Я зачекаю вас тут, - передавши мені пакет з речами Софійки, Ніколас кивнув в сторону авто, де він збирався скоротати час, очікуючи на нашу появу.

- Ніколас, ми тобі вдячні, але не потрібно. Хтозна скільки ми тут проведемо часу, можливо, залишимося на всю ніч. Тож дякую, але їдь додому, чи куди тобі там потрібно, - все одно святкування дня народження закінчилося. Гарного настрою вже не повернеш, тож я краще проведу цей час поряд з Лією. Яка знаходиться в якомусь астралі. Ніби її тіло тут, поряд зі мною, а мізками подруга аж надто далеко. Мало того, що вона ні слова не вимовила за весь цей час, так і її очі дивилися кудись ніби крізь двері лікарні.

- Тоді дай хоча б свій номер, - і чоловік тут же витягнув з кишені мобільний, занісши палець над екраном, певно очікуючи того, що я почну диктувати циферки свого номера.

- Навіщо? - Так собі ідея вертіти язиком, коли на мені висить дівчина, готова беркицьнутися додолу кожної миті, але і справді навіщо Ніколасу мій номер телефону? У нього є наречена. На секундочку, моя рідна сестра. Тоді нащо йому мій номер? Так швидко хоче породичатися?

- А що як щось буде потрібно? Якісь ліки, препарати. Можливо, треба буде лікар. У мене є гарні знайомі, які зможуть якщо що допомогти. Не для того ж я беру твій номер, щоб запросити тебе на побачення, - видає смішок Ніколас і цим смішком приземляє мене на землю. Вказує на моє місце в цьому житті. І на місце, яке я буду займати в його житті. Просто звичайної, сірої мишки сестри його нареченої.

- Гаразд, записуй, - та попри гнів, який чоловік викликає цими презирливими словами, все ж таки видаю свій номер телефону. Не знати, як життя заверне і куди саме, можливо, доведеться звертатися і до нього за допомогою. Не зрозуміло, наскільки все критично з Софійкою.

А з малою явно все кепсько, оскільки я переживаю дежавю, коли ми з Лією заходимо в приміщення лікарні й застаємо її матір за тим, як вона ридає. Здавалося, що гіршого стану ніж у подруги практично не реально знайти, поки я не бачу стану її рідної, яка ледве волосся не рве на своїй голові в знак розпачу. І в цю мить я жалкую, що не взяла номер телефону Ніколаса.