Розділ 7

- Так, а як щодо відповіді? - Ми тільки но від'їхали від будиночка, де три мої подруги залишилися продовжувати святкування без головної винуватиці урочистості, як Альбіна поставила питання, розвернувшись до мене з переднього сидіння автомобіля. Я, звичайно, не претендувала на те, щоб сидіти біля її нареченого, але потрібно було бачити, як сестра ніби в одне місце вжалена побігла до машини й почала сіпати дверці. Виявилося, що Ніколас ще не розблокував їх, а Альбіна вже їх насилувала своїм напором. Невже переймалася стосовно того, щоб я не знаходилася надто близько до її коханого?

- Якої відповіді? - Вся моя голова наразі була забита думками про Лію і про те, що могло в неї трапитися такого надзвичайного, що дівчина покликала мене до себе, знаючи, що сьогодні мій особливий день. Саме тому, що у мене було день народження, саме тому я розуміла, що мало стати щось катастрофічне, чи то близько того, щоб подруга перервала мої веселощі.

- На моє питання, - сестра ніби соромилася вимовити те саме питання, про яке вона торочила, тож очікувала, поки я сама здогадаюся. Влізу в її мозок, чи то швидко здобуду екстрасенсорні навички, щоб допетрати, про що вона говорить.

- На яке ще питання? Ти можеш нормально сказати, чи ні? - Я вибухнула. Вибухнула всередині емоціями, а ззовні словами, бо мені вже порядком набридли ці колючки з боку сестри. Спершу вона якогось чорта приперлася на моє день народження, добряче зіпсувавши настрій, а тепер ще й хоче добити своїми головоломками, котрі наразі викликають в мені тільки гнів та злість.

- Щодо Ніколаса, - кивнула своєю макітрою в бік нареченого, щоб у мене не залишилося ні найменших сумнівів стосовно того, кого вона має на увазі, - якби допустити, що була б така можливість, то...

- Альбіно! - Сестра не встигла домовити фразу до кінця, хоч я тепер і прекрасно знала, що там мало бути. Вона згадала про Ніколаса та про те, щоб я... з ним...

- Що? - Альбіна дуже вчасно відвернулася від мене та сіла рівно на сидінні, оскільки не знаю, наскільки б довго вистачило мого терпіння, яке вже тріщало по швах. Ось-ось могло не втриматися й лопнути, прилетівши в обличчя дівчини. У вигляді моїх кігтиків. Жаль, звичайно, манікюру, який я тільки сьогодні вранці оновила, але заради такої благої цілі я готова ризикнути коштами й витраченим часом на цю процедуру. - Вона ж не відповіла! Тим більше тут всі свої, немає чого соромитися.

- Ти не бачиш, що дівчина в ступорі?

Я настільки не очікувала підтримки з боку чоловіка, що навіть підійняла погляд вгору, хоча пару секундами раніше опустила його додолу й молила всіх Богів, щоб ми якомога скоріше приїхали до гуртожитку Лії й цей кошмар закінчився. Чим далі вечір, тим гірше. І кінця краю не видно.

- Їй і так погано, а ти її добиваєш! На чорта? Ти її сестра чи хто? Де твоя підтримка? Де твої співчуття?

Давно не бачила, щоб сестру так швидко присаджували на місце. Не знаю, чи взагалі колись таке бачила, бо попри те, що вона старше від мене, але я б не сказала, що наші батьки якось строго до неї ставилися. Та і на Альбіні де присядеш, так відразу ж і підскочиш, вона бойова дівчина, себе в образу не дасть. Але Ніколасу буквально пару фразами вдалося її втихомирити й до кінця поїздки вона тишком-нишком сиділа собі, відвернувшись до скла, начебто неймовірно сильно ображена таким відношенням до принцеси.

- Дякую, що підкинули, - коли ми зупинилися біля гуртожитку, я вдячно кивнула в дзеркальце заднього огляду, в яке саме дивився Ніколас, в той час, як Альбіна продовжувала витріщатися в скло на дверцятах авто, - гарного вам вечора.

- Можливо, зачекати? Можливо, потрібно буде ще кудись заїхати? - Сестра і словом не відізвалася у відповідь, натомість її наречений вкотре запропонував свою поміч.

- Ні, дякую, але не потрібно. Далі ми самі, - я вже хочу спокійно видихнути. Повністю не вийде, бо у найкращої подруги якісь проблеми, але хоча б позбудуся від присутності цього чоловіка, котрий вводить мене в тремор своїм поглядом. Своїм голосом. Просто своєю присутністю.

- Ну, і супер, - я вже думала, що Альбіна втратила дар мови, але, алілуя, в сестри відродилася здатність крутити язиком, - якомога скоріше звалимо від цього гадюшника. Хтозна-яких хвороб можна тут підчепити.

Все, на сьогодні вистачить спілкування з сестрою та її нареченим - саме з таким налаштуванням я вискочила з автомобіля та помчала до Лії. З таким днем народження, то краще б його взагалі не було. Я за цю годину вже сто п'ятдесят разів червоніла з ніг до голови. Десятки разів моє серце завмирало, не в змозі працювати в такій обстановці.

- Ліє, що сталося? - А тепер вже в який раз за сьогодні я не могла вдихнути нормальним чином повітря в легені, оскільки залетівши в кімнату подруги, я застала жахливу картину. Навколо були розкидані речі, хоча Лія була дуже охайною дівчиною, а сама вона сиділа на ліжку й схлипувала в долоні. - А де Софійка?

Мотнувши головою вліво та вправо, я не помітила ніде доньки подруги. Ліжечко малої стояло на тому саму місці де і завжди, а ось самої дівчинки не було...