Глава 1

— Ні, цього не може бути, — шепочу я, розглядаючи тест із двома смужками. — Тільки не це!

Я зробила вже другий тест. Отже, це не помилка. Та й внутрішні відчуття не обдуриш, я відчуваю, що тіло більше мені не належить. З мене ніби висмоктали всю енергію, після роботи я тепер хочу спати, а не займатися домашніми справами. Таке вже було, я чудово знаю ці симптоми. Але до останнього сподівалася, що накручую себе зайвий раз, а лінощі та апатія — тимчасове явище. Осінь надворі як-не-як.

— Мамо, ти скоро? — волає Левко, а потім стукає у двері.

Мене лихоманить. Боже, яка дитина в моєму становищі? Ще й від людини, прізвище якої я навіть не знаю!

— Так, зараз, любий, — відповідаю я.

Відчиняю двері. Левко влітає у ванну, мало не збивши мене з ніг.

Синові час іти до школи, треба приготувати сніданок. Плетуся на кухню, дістаю яйця з холодильника, ставлю сковороду на плиту. Пальці тремтять. Я в повному шоці. Кидаю марні спроби запалити газ і сідаю за стіл.

Як це сталося? Усього одна ніч з дотриманням усіх необхідних правил — і в результаті я побачила тест із двома смужками. Тест…

Капець!

Я біжу до ванної кімнати, звідки виходить Левко. І в його руці – мій тест на вагітність.

— Що це? — похмуро запитує він.

— Ти й сам знаєш, — зітхаю я. У нас із сином довірчі стосунки, я не збираюся йому брехати. До того ж він хлопчик розумний, допитливий, отже значення двох смужок розшифрує без проблем.

— Це сталося у відпустці? Ти хоч знаєш майбутнього батька?

Я хитаю головою. Ми навіть не обмінялися контактами. Це був швидкоплинний курортний роман.

— І що ти збираєшся робити? — кривиться Левко.

— Любий, я не знаю. Для мене це також великий шок.

— Як ти могла це допустити? — звинувачує мене син. У його очах — повне заперечення, голос різкий, із нотками істерики. Для нього це занадто. Я розумію.

— Так вийшло, сонечко, — лагідно кажу я. — Давай снідати.

— Не хочу, — крутить головою Левко. — Я запізнююся у школу.

Він одягається, хапає ранець і вибігає з квартири. Я йому не заважаю. Сину треба побути на самоті, а мені — зібратися з думками. Добре, що робота починається о четвертій, я встигну прийти до тями.

Насамперед дзвоню двоюрідній сестрі. Вона єдина, з ким я готова зараз розмовляти.

— Приїжджай, — одразу пропонує Віка. — Попліткуємо трохи, я скучила.

Замовляю таксі і вже за півгодини обіймаю улюблену сестру.

— Приві-іт, — усміхаюсь я племіннику.

Ярик сміється і біжить до мене, смішно тупаючи ніжками. Він уже зовсім дорослий. Справжнє чудо, а не дитина. Усміхнений, активний, лагідний, я завжди рада його бачити, хоча останніми тижнями це не часто трапляється. Робота та домашній побут забирають купу часу.

— Ля-ля, — вигукує Ярик.

— Лара, — поправляю його. — А краще називай мене тіткою.

— Ля-ля! — уперто повторює Ярик.

Віка розчулюється, спостерігаючи за нашою взаємодією. Після народження сина вона стала дуже м'якою, доброю та шалено щасливою. Її очі світяться спокоєм і якоюсь внутрішньою силою. Я дуже рада за сестру. Вона давно мріяла про дітей, і тепер у неї їх двоє: син Ярик та падчерка Ксюша.

— Чудово виглядаєш, сістер, — говорю я чисту правду.

— Дякую, я знаю, — киває Віка. Побіжно оглядає мене і зрушує брови до перенісся: — А ти як?

— А я вагітна, — розводжу руками. — Уявляєш?

Сестра від подиву сідає на диван і притискає долоні до щік. Хитає головою, перепитує:

— Мені не почулося?

— Ні, я справді залетіла.

— Від того незнайомця? — відразу розуміє вона.

— Так. Вперше за чотири роки вирвалася на море, зустріла приємного чоловіка — і не змогла обійтися без пригод! — журюся я.

Віка дивиться на мене зі співчуттям та бере за руку.

— Якщо дитина прийшла до тебе, значить, так судилося. Адже діти відчувають, коли їм треба з'явитися, — м'яко вимовляє Віка.

— Ага, звичайно, — відповідаю я зі скепсисом. У всілякі там вищі матерії не вірю. — Левко випадково побачив тест і розлютився на мене.

— А він не надто маленький для такого? — ойкає сестра.

— Ні, в одинадцять років я теж розуміла, чим дорослі люди займаються за зачиненими дверима. Проблема в іншому. Я не впевнена, що потягну другу дитину.

— Невже ти думаєш… відмовитись від нього? — пошепки питає Віка.

Сестра боїться говорити про аборт, тому червоніє та відводить очі. Для неї це болісна тема. Вона пережила викидень, а потім думала, що ніколи не завагітніє. Вважала себе безплідною. Але сталося диво — і на світ з'явився Ярик. (прим. Історію Віки можна прочитати у книзі “Няня для дочка мільйонера”)

— Я не знаю, сістер. Спочатку до лікаря схожу. Треба зрозуміти, як це я умудрилася завагітніти зі спіраллю.