26. Микола. "Можу залишитись"

Я хотів її. Варто було тільки поглянути в виріз, так одразу і згадав, як сильно завжди її хотів. І зараз це бажання тільки посилилось. 

Бляха, я певно якийсь збоченець!

— Ти дуже красива, взагалі, не тільки груди, — додав навіщось.

— Дякую, — вона глянула на мене з легкою усмішкою.  — Тільки стану товстою і неповороткою… Пам’ятаєш, як ти мені зав’язував шнурки на кросівках, бо я не могла нахилитися, коли була вагітна Назаром? 

— Ти була така мила з животиком, — я теж усміхнувся. — Мені подобалося допомагати. 

— Ти був дуже турботливим тоді, — вона зітхнула. — Чому ми потім почали сваритися, що з нами сталося?

— Побут, рутина, я багато працював, мало приділяв тобі уваги, — я зітхнув.

 — А я ображалася через те, що маю тягнути і роботу, й побут, і дитину… Хоча може мені не треба було бути такою перфекціоністкою і намагатися все робити ідеально… Можна було забити час від часу на домашню роботу і організувати тобі якийсь романтичний вечір… Зараз я розумію, що була неправа, вважаючи. що тобі потрібен від мене тільки секс, — сказала вона, дивлячись мені в очі. 

— Мені шкода, що все так склалось, — я відвів погляд. — Це не твоя провина, Кіро. Ми обоє налажали. 

 — Ну, принаймні, ми маємо сміливість це визнати, і це добре, — сказала вона. — Вип’єш чаю? В принципі, можна і чогось міцнішого випити, і ти без проблем можеш залишитись тут на ніч, все ж це і твоя квартира. Мені здається, тобі треба відпочити, попереду важливі зміни в роботі… А ці нічні поїздки забирають чимало сил. 

Я не розумів її. А як же її мужик? Якщо вона пропонує мені залишитись на ніч…. Хоча, може вона нічого такого не має на увазі. А це все тільки по-дружньому. Бо у нас син спільний.

Або взагалі вона каже це з ввічливості. Мені не хотілось думати, що це було саме останнє. 

— Добре, можна і залишитись, — хоч в голові я планував зовсім інше, а сказати зміг тільки це. 

— Тобі постелити в гостьовій, чи ляжеш у спальні? — спитала Кіра цілком нейтральним тоном, хоча по тому як вона поглянула на мене і тут же відвела погляд. було видно, що вона хвилюється. 

— Ну, я б не хотів виганяти тебе з ліжка, — я почухав потилицю. Чому вона хвилюється, чи вона хоче, щоб ми лягли разом? Але хіба в неї нема того мужика… Хай там і все складно, але блін. 

 — Та там повно місця, — сказала Кіра і чомусь почервоніла. — Помістимось без проблем. 

— Але ж тобі пити не можна, тільки мені… І трохи, — бляха, схоже я і сам почав нервувати, це не до добра. 

 — Так, я не буду пити, а тобі можу налити вина, там залишилось у холодильнику… Чи можна і нову пляшку відкрити, — вона зітхнула. 

Я торкнувся її запʼястка. 

— Ти якась сумна… Щось трапилось? Якщо що я не напрошуюсь, ну тобто, це точно тобі зручно?

 — Авжеж, я ж сама запропонувала, — Кіра усміхнулась. — Мені якось самотньо… Приходжу в порожню квартиру і відразу вмикаю телевізор, радіо в різних кімнатах. щоб створити ілюзію. що  все гаразд. Але якось не працює це… Хочеться, щоб інколи хтось просто був поруч…

Чомусь в цю мить я знову згадав той вечір, коли ми посварились і вирішили розлучитись.

 І те, як я підійшов до спальні, а вона листувалась з тим колегою. 

Стало якось так боляче. Може, якби я цього не бачив, ще можна було б щось змінити….

Може, все ж погана ідея лишатися тут. Якщо я знову побачу щось таке, я ж не стримаюсь, не промовчу. Тим паче, він батько її дитини…