25. Кіра. Розмова про плюси вагітності

Мені хотілося сказати, що між нами з Віталієм нічого немає, але ті слова Миколи, що він познайомився з якоюсь дівчиною, напружили мене, і я так і не зізналась, що досі думаю лише про нього. Мабуть, це дивно — на межі розлучення знову відчути щось до колишнього чоловіка?Чи це просто ностальгія, яку я приймаю за кохання? 

— Я теж не зацікавлений в якихось інших стосунках, — кивнув Микола. — Ну, наразі, — тут же додав він, відводячи погляд.

 — Мабуть, це нормально, — сказала я. — Ми обоє пережили нелегкий період. і потрібно якось адаптуватися до всього що сталося, подумати, як жити далі, може, обрати якісь нові пріоритети…

І що я несу? Це звучало якось так. ніби я виступала на робочій нараді. І це було зовсім не те, що я відчувала насправді…

— Ну, зайнятись мені є чим, принаймні. Власний бізнес принесе багато нових клопотів…

 — Я впевнена, що у тебе все вийде, — сказала я. — А що з працівниками? Ти можеш запропонувати роботу комусь із свого старого колективу, тебе там добре знають, думаю, точно хтось наважиться перейти до твоєї нової фірми…

— Ну, якщо я так зроблю, вони можуть сказати, що я переманюю співробітників. З іншого боку, ти маєш рацію. Та і люди вільні вони, їх же не можуть змушувати залишатись, — відповів він замислено. 

— Так, яка тобі різниця, що скаже твій шеф? Він сам повівся з тобою несправедливо, — зауважила я. — Хотів понизити без причини, просто з якоїсь особистої неприязні…

— Певно, ти маєш рацію, — Микола кивнув. — Просто хотілось бути хорошим хлопцем, чи що, — він сумно усміхнувся. 

— Хороших хлопців зазвичай залишають в дурнях, — зітхнула я. — А перемагають по життю ті, хто не думає про інших, а лише про свої інтереси…

— І все ж я б не хотів йти по головах, це не мій стиль, — похитав він головою. — Але все одно, запросити колег я дійсно можу. Вони вільні люди і можуть обрати те, що їм ближче. Хоча не факт, що вони захочуть піти. Стартапи це завжди важко. Все ж, це бізнес з нуля, а не напрацьована модель. Може, вони і не захочуть з цим возитись.

— Ну, якщо не захочуть, нічого страшного, ти завжди можеш знайти якихось молодих, енергійних людей. У твоїй сфері, думаю, це не важко зробити. Якщо потрібно буде допомогти з бухгалтерією, звертайся до мене. Взагалі перший час можу вести бухгалтерію, поки… — я мимоволі глянула на свій живіт . — Ну, ти розумієш… Але за той час знайдемо тобі класного бухгалтера. 

— Ви з ним… Ну, одружуватись збираєтесь? Чи ні? Бо ти сказала "все складно" і все таке… Ми маємо типу прискорити наш процес? — Микола зітхнув.

 — Не знаю. ми ще не говорили про це, — я знітилась. — Не потрібно нічого прискорювати. Я не хочу взагалі, щоб представники влади знали про мою вагітність…

А з іншого боку, подумала я, якщо мені сказати в суді, що я вагітна, нас не розлучать. Принаймні до народження дитини. Але це буде нечесним по відношенню до Миколи. Не хотіла продовжувати стосунки шляхом таких маніпуляцій. Якби він сам сказав, що не хоче розлучатися — тоді б я сказала, що це його дитина. 

Але, схоже, Микола налаштований досить категорично, і не бачить іншого виходу для нас…

— Але якщо тягнути, вони теж можуть дізнатись, — він зітхнув. — Тоді ти не зможеш бути з батьком дитини. Нас не розлучать же.

 — Ну, нам дали місяць, за місяць ще нічого не буде видно, — пробурмотіла я. 

— Добре, — він кивнув. — Як ти взагалі? А то ми все про мене і про мене. Про цю кляту роботу… Як твоє самопочуття? 

 — Все добре, — я усміхнулась. — Вранці трохи нудить, але вдень почуваюся досить бадьоро. Весь час хочеться їсти… Боюся, скоро одяг перестане на мені застібатися…

— Але в вагітності ж є і плюси, груди виростають, — зауважив Микола, опустивши погляд на моє декольте. 

 — Ага, ну хоч щось, — я засміялась, відчуваючи при цьому бажання, щоб він обійняв мене… Мені так хотілося знову заснути поряд з ним… Таки правду кажуть ті, хто придумав вислів, що поки ми щось маємо, не цінуємо, а втративши — плачемо…