24. Микола. "Я скучив"

Наступного дня я поїхав на роботу, знов продовжуючи паралельно займатись своїм проектом. Час на роботі пролетів на диво швидко за справами. А о шостій я пішов до ліфтів, відправляючи Кірі повідомлення на ходу: 

"Виїжджаю з роботи. Ти вже вдома? Чи ще ні?"

“Так, вже приготувала вечерю, — відповіла вона.  — Приїзди, наберемо малого, поговоримо з ним…”

"Добре", — погодився я.

Виїхав з роботи без проблем, ні з ким не зустрівся, це не могло не радувати. До Кіри теж дістався швидко. 

Перед тим, як виходити з машини, я навіть поглянув на себе в дзеркало. Почувався дивно. Ніби перед побаченням. Але ж Кіра моя колишня, а не дівчина, на яку я хочу справити враження…

Я не хотів про все це думати, тому просто вийшов з машини і пішов до підʼїзду. Якось запізніло подумав про те, що мабуть, треба було щось купити. Я ж йшов "в гості", а не додому.

І взагалі, певно, останнім часом я мало що робив для Кіри, навіть коли ми були разом. Може, сприймав все, як даність… 

Я підійшов до дверей і подзвонив у дзвінок. 

Кіра відчинила майже одразу, я побачив, що вона була не в домашньому одязі, а в нарядній сукні, яка мені найбільше в неї подобалася, вона дуже добре підкреслювала колір її очей. 

— Заходь, — вона посторонилась і пропустила мене всередину. — Я сьогодні приготувала суп харчо і відбивні, знаю, що ти любиш таке…

Все ж, треба було щось купити. Блін… 

— Сподіваюсь, сьогодні ти на побачення не збираєшся? — я усміхнувся. Певно, це була не дуже доречна репліка. Але ж вона дійсно ніби зібралась на побачення… 

 — Ні, я просто вирішила вдягнути цю сукню, — вона якось знічено усміхнулась. — Пам’ятаєш, як ми з тобою її купували? Перед тим, як малий пішов у перший клас, мені хотілося бути найкрасивішою на святі Першого дзвоника…

— Тобі це тоді вдалось, — це дійсно було так, я справді так думав. Кіра завжди була для мене найкрасивішою. — І не тільки тоді. 

 — Дякую, — вона всміхнулась. — Якось постійно згадую різні хороші моменти з нашого життя і розумію, що їх було багато. Чому ми їх забули і зациклилися на поганому? Невже людська психіка так працює, що проблеми сильніше врізаються в пам’ять, ніж якісь гарні події? 

— Не знаю, — я відвів погляд. Одразу згадалось, як вона в ліжку листувалась з іншим чоловіком. ДІйсно, мені більше згадувалось погане, коли вона це сказала. Може, якби вона тоді з ним не листувалась, я б зайшов до неї… Спробував би помиритись. Але чи допомогло б це нам? Навряд, вона все одно вже була вагітна.

 — Тоді мий руки і сідай за стіл, — скомандувала вона. — А як перекусиш, наберемо Назара, я вже скучила за ним, чекаю не дочекаюся тих вихідних, що ми маємо до нього поїхати…

— Добре, так і зробимо, — я усміхнувся…

***

На кухні я почувався знову як вдома. Ми їли, обговорювали останні новини, ніби і не розходились. Мені подобалася ця невимушена розмова. 

— Знаєш, я дійсно скучив за цим всім. 

 — Я теж, — зітхнула Кіра. 

— Як у тебе з тим колегою? — я відвів погляд. А що, вона знає, що я дівчину вчора так і не повів до себе, певно, я можу таке запитати.

 — Нормально, — вона знизала плечима.  — А чому ти питаєш? 

— Пробач, ти маєш рацію, це не моя справа, — я зітхнув. 

 — Та все нормально, — вона знітилась. — Я не те мала на увазі…  Просто зараз не знаю, чи так швидко починати нові стосунки буде доцільно. Може є сенс трохи зачекати…