23. Кіра. Нічне листування

Коли Микола мені написав, я відчула радість. Дивно, ще зовсім недавно від спілкування з ним у мене виникало роздратування, а зараз, побачивши на екрані його ім’я, я раділа, як підліток. І фото своє йому для чогось надіслала. Сама не знаю, що це зі мною відбувалося…

Втім, коли прочитала оте “познайомився з деким”, мене огорнула тривога. 

“І з ким же?” —  запитала одразу. 

"З дівчиною. Але просто доїхали до її будинку на одному таксі, а потім я поїхав до себе", — відповів він і тут же прикріпив фотку себе на ліжку без футболки. Він ніби дивився прямо на мене з фото. А сам завжди казав, що не любить фотографуватися… 

“Ця дівчина тобі сподобалась?” — запитала я. 

Коли я дивилася на його фото, то відчула, як у мене прискорилося серцебиття і пересохло в горлі. Я лише зараз зрозуміла, як скучила за ним, як мені хотілося знову опинитися в його обіймах…

"Ну, вона приємна в спілкуванні, ніби", — відповів Микола. 

“Зрозуміло”, — відповіла я. Хотілося написати, що я не хочу, щоб він з кимось зустрічався, але я розуміла, що це дитяче бажання. Авжеж, ми зараз не разом, то він може зустрічатися з ким захоче. І все одно від цієї думки я дуже засмутилася…

"Раз ти мені так багато і швидко відповідаєш, то виходить, ти теж зараз сама?" — запитав він. 

“Можливо”, — я вирішила відплатити йому тією ж монетою, хай теж відчує трохи ревнощів.

"Ну навряд би ти листувалась зі мною при тому придурку?" — додав Микола. 

“Віталій не придурок”. — трохи образилась за шефа я. 

Але потім додала:

“Так, я сама, і що? “

"Доведи", — написав він. 

“Що, як я можу довести?” — здивувалась я. 

"Хм, не знаю. Може, зроби ще якесь селфі", — відповів він. 

“Я ж тобі вже надіслала одне селфі, — нагадала я.  — Що мені зараз, обійти з камерою всю квартиру, щоб ти переконався, що я не ховаю Віталію під ліжком або у шафі?”

"Ховаю "ВіталіЮ"? Він що, транс?" — Микола додав смайлик, що сміється до сліз.

“Це просто одруківка, — образилась я. — Ти ніколи їх не робиш? Я пам’ятаю, як колись ти назвав мене в листуванні Вірою, а потім виправдовувався, що то телефон літеру замінив…”

"Буває обмовка за Фрейдом, а це одруківка за Фрейдом", — він знову додав смайлик, що сміється. — "А що, ти ревнувала мене до якоїсь Віри в ту мить?" 

“Якщо чесно, тоді не ревнувала, — зізналась я. — А зараз ревную…”

"Я теж ревную", — відповів він одразу. 

“І що нам з цим робити?” — запитала я. 

"Хіба з цим можна щось зробити?" — відповів він питанням на питання. 

“Звучить сумно…”

"Напевно", — написав він. — "Відчувається теж невесело".

“Але коли ми були разом, нам теж було тяжко… Це той випадок, коли окремо сумно і разом неможливо…”

Микола прочитав повідомлення і деякий час не відповідав. А потім написав:

"Мені шкода, що таке з нами сталося", а за мить додав: "Добраніч, Кіро."

“Добраніч, — відповіла я, а потім додала. — Прийдеш завтра увечері? Чи в тебе побачення з тією дівчиною?”

"Немає в мене ніякого побачення. Приїду", — відповів Микола. 

Я відчула радість, прочитавши ці його слова. 

“Добре, буду чекати, що приготувати на вечерю?”

"Ти ж знаєш, я не перебірливий. Тож що буде, те буде. Лягай спати, ти ж вагітна, тобі певно треба більше спати." 

“Добре, мабуть, і справді пора спати. Правда, мені якось так незвично самій на цьому великому ліжку…”

Я перечитала написане і все ж видалила останнє речення. Який сенс скаржитися, що мені самотньо? Він усе одно напише в відповідь, що в мене є “той придурок”. І порушиться ця більш-менш мирна атмосфера нашого спілкування. 

Тому я просто надіслала йому “сонний” смайлик і відклала телефон…