22. Микола. "Нехай вона також ревнує"

Коли ця дівчина запропонувала мені піти на побачення, я подумав, що це не така вже погана ідея. Хай Кіра теж приревнує. Але чи це чесно відносно дівчини, з якою я піду? Власне, останню думку я озвучив вголос.

— Хіба дівчина, яку я так запрошу, не образиться? Що типу я кличу її тільки щоб колишню позлити… 

 — Ну, якщо ви наперед домовитесь, то чому б і ні. я наприклад, можу зіграти роль вашої дівчини, — усміхнулась вона. — Мене звуть Настя. 

— Я — Микола, — я усміхнувся. — І вас це не розізлить? Ну, такий мій дивний мотив? 

 — Ну, я ж сама це запропонувала, то значить, не розізлить, — сказала вона. — Мені зараз хочеться мати друга, можливо, ми не випадково зустрілися в один час і в одному місці…

— Тоді я тільки за, — я кивнув і дістав мобільний. — Обміняємось номерами? Хоч я і не знаю, що з цього вийде… Я ніколи нічого подібного не робив.

— Не святі горщики ліплять, — підморгнула мені вона. — Тоді, перейдемо на “ти”? Бо буде дивно, якщо ми типу ходимо на побачення і при цьому “викаємо” одне одному… Зараз продиктую свій номер. 

— Та так, точно дивно, — я усміхнувся і записав її номер. — Щось я насидівся в цьому барі. Певно, буду викликати таксі. Досить вже жаліти себе. Можу і вас, тобто, тебе на таксі закинути, якщо авжеж, ти не хочеш ще посидіти і може знайти якогось чоловіка без таких проблем, як у мене. 

 — Та ні. я вже теж збиралася йти. Якщо нам по дорозі, то можна й на одному таксі поїхати…

— Та навіть якщо не по дорозі. Що там того Києва вночі, з одного кінця в інший хвилин тридцять максимум. Якщо ви, тобто, ти, авжеж, теж з правого берега. 

 — Так. з правого, я живу в Голосіївському районі, — сказала вона. 

— Тоді супер, кажи адресу, буду вже викликати машину…

***

Ми поїхали на одному таксі, а коли доїхали до її будинку, Настя  сказала мені на прощання, торкнувшись моєї руки:

 — Якщо буде сумно чи захочеться поговорити, можеш дзвонити або писати мені. Ми ж друзі, тож вислухаю залюбки.  

— Так, дякую, — я усміхнувся. — Ти теж можеш так робити в будь-яку мить. 

 — Обов’язково, — вона усміхнулась. — Добраніч! 

І вийшла з машини та пішла до свого під’їзду. 

Я сказав таксисту їхати далі, коли побачив, що вона зайшла в підʼїзд. 

Відкрив телеграм і побачив, що Кіра в мережі. Цікаво, що вона зараз робила? Може, була у того свого колеги? Але якщо так, то вона сиділа в телефоні при ньому. А це так собі знак. Значить, побачення нудне.

А може, вона вже повернулась додому? 

Я міг би написати щось нейтральне, певно. Уточнити про завтра? Чому ні.

Скажу, що вже їду в квартиру.

"Привіт, я вже їду в квартиру", — я не зміг написати "додому", бо все ж своїм домом я вважав ту нашу квартиру. Хоча там мені вже і не було місця.

“Привіт, я теж уже вдома”, — відповіла вона. 

Якщо вона відповіла, значить, вона там сама? Чи може, ні? Вона не написала, що вона сама.

"Що робиш?" — продовжив я допит. Блін, хіба я мав право все це розпитувати? Але я був пʼяний, чи то просто шукав собі хоч якесь виправдання, хтозна, але повідомлення я відправив.

“Дивлюся фільм,” — вона прислала селфі. І справді сиділа на ліжку, вкрившись пледом, із чашкою чаю в руці. На щастя сама, без того її шефа чи хто він їй там. 

"Я навіть не сильно напився, одруківок нема", — я поставив смайлик. 

“Супер, ти молодчина”, — вона поставила смайлик, що підморгує. 

"І сам поїхав. Хоч і познайомився з деким", — все ж я хотів, щоб вона хоч трохи відчула ревнощі. Якщо хоч щось до мене відчувала ще, то мала б хоч трохи приревнувати…