20. Микола. "А що. коли...."

Мені було дуже кепсько. Я хотів поїхати кудись в бар і набухатися. Знову. Вона кохала того типа, вони тепер одружаться, щойно ми розлучимось. 

Я навіть дійсно поїхав до бару. Сів за стійку, замовив собі віскі і випив залпом першу склянку. А потім замовив другу.

Але все ж перед тим, як пити другу, написав Кірі:

"І як проходить побачення?"

Вона прочитала повідомлення і якийсь час не відповідала, а потім все ж написала:

“Добре, а ти як?”

Я зробив фотку склянки в руці. В кадр потрапила і барна стійка. 

"Пʼю", — написав коротко. Певно, виглядав жалюгідно. Ну, я не фоткав обличчя, але все одно для неї я зараз певно був жалюгідним.

“Не треба, — відповіла Кіра. — Будь ласка…”

"Пробач, що потривожив", — написав я у відповідь. 

“Я хвилююсь за тебе. Може, тобі сходити до психолога? Можу записатися разом з тобою…”

"Я по-твоєму псих? І мені треба до психолога?" — я чомусь розізлився. — "А тобі взагалі нащо туди йти? Ти ж щаслива, он, гуляєш на побаченні."

“Ти не псих, просто опинився в складній життєвій ситуації. А мені теж важко. Я не знаю, що мені робити далі, почуваюся розгубленою…”

"Хіба? Ти не виглядала розгубленою, коли отримувала його квіти і сідала в його машину…" — відповів я.

"Пробач. Я перепив. Не буду більше тобі заважати, розважайся", — додав окремим повідомленням.

“Не треба пасивної агресії, будь ласка, — написала Кіра. — Я можу виглядати нормально, але мені теж погано.Ти ж не передумав? Прийдеш до мене завтра ввечері? Тоді про все й поговоримо…” 

"Добре, поговоримо", — написав я у відповідь.

Подумав, що як вона сьогодні ночуватиме у нього? Це певно остаточно розібʼє мені серце. Але ж що це змінить? Вони вже спали, яка мені тепер має бути різниця? Але виявлялось, різниця таки була… 

Кіра більше не писала. Я замовив ще віскі, але воно не лізло в горло. В якусь мить до мене підсіла якась дівчина в рожевій сукні. Вона зазирнула мені в очі:

 — У вас щось трапилось? — запитала співчутливо. 

— Розлучаюсь з дружиною, — певно, я був достатньо пʼяний, щоб одразу відповісти чесно. А може, у мене просто не було людини, з якою я міг про це поговорити.

 — Співчуваю… Я теж не так давно розійшлася з хлопцем, — сказала вона. — Повірте, зразу дуже боляче, і це не мине швидко. Навіть якщо напиватися чи робити різні дурниці, це не зменшить час, в який ви проживатимете біль. Але потім поступово стане легше…

— Я не думаю, що мені стане легше. Вона пішла на побачення прямо при мені. Тому я тут. Не треба було заходити до неї… — я зітхнув.

 — Вам краще взагалі не спілкуватися з нею, бо коли ви бачите її, то все починається спочатку, — сказала дівчина. — Якщо у вас є дитина, то звичайно, це складно, доведеться все ж спілкуватися заради дитини. Але принаймні не пишіть і не заходьте просто так… Тільки у справах…

— У нас є син, але він ще в таборі. Та скоро приїде. Він не знає, що ми подали заяву на розлучення.

 — Співчуваю, це дійсно складна ситуація… А скільки синові років? 

— Йому десять, — я зітхнув. 

 — Ще малий… Але зараз діти розумніші, ніж були ми у свій час. Поговоріть з ним відверто, розкажіть усю ситуацію. Але не старайтесь перетягнути на свій бік. Хай не буде такого, що хтось винен, а хтось правий, просто це ваше рішення, але для нього нічого не зміниться…

— Але я не хотів цього, — я підтис губи. — Бляха, ну як же так взагалі сталось… Не треба було мені тоді психувати через її листування… Вибач, певно, не такого спілкування ти очікувала в барі ввечері, — я зітхнув. 

 — Та все нормально, — всміхнулася вона. — Іноді треба просто виговоритися, щоб голова стала на місце. А що за листування?  У неї хтось був? 

— Так, — я зітхнув. — Вона в ліжку листувалась зі своїм колегою. Власне, з ним же сьогодні пішла на побачення. Я це своїми очима бачив. 

 — Тоді може вам теж піти з кимось на побачення? І щоб вона про це знала…