19. Кіра. "Звичка - це не кохання?"

Я боялася, що Микола скаже щось образливе чи навіть почне бійку, але він просто мовчки стояв і обличчя в нього було таке… Я згадала, як вперше привела Назара в садок і залишила там, сказала, що скоро прийду, бо й планувала забрати через кілька годин, не залишати на цілий день. Але коли я йшла, то побачила в його очах такий сум… він не плакав, просто виглядав дуже самотнім, і я відчула провину тоді. Так і тепер, поглянувши на Миколу, я подумала, що йому зараз дуже погано. Якусь мить навіть вирішила повернутися і піти назад до нього, але це було б неправильним по відношенню до Віталія, який чекав цієї зустрічі, замовив столик у ресторані, купив такий красивий букет…. Я не могла зараз сказати йому, що не хочу йти на побачення, тож вдала, що все нормально. 

 — Привіт, які красиві троянди! — сказала якось, на мою думку, надто емоційно. Все ж я була не дуже гарною акторкою. І всі мої думки залишилися там, на п’ятачку біля дверей під’їзду, де стояв Микола і дивився мені вслід. 

— Я радий, що тобі подобається букет, — він усміхнувся. — Я подумав, що тобі найбільше підійдуть саме такі квіти, білі і чисті, як перший сніг. 

 — Я дійсно люблю білі троянди, — зізналась, сідаючи в автівку. 

— То твій колишній чоловік, так? — він кивнув на вікно в машині. — Дивиться за нами?

 — Так, він дещо забув, то приходив, щоб забрати, — ніби виправдовуючись, сказала я. 

— Зрозуміло, — він кивнув. — Ну добре, не будемо про сумне і неприємне. У нас сьогодні буде хороший вечір, ти любиш французьку кухню? В "VINO e CUCINA" зараз нове меню від шефа, дуже смачне. 

 — Так, мені подобається все французьке, — я усміхнулась. 

— Прекрасно, значить, я не прогадав з закладом… 

У ресторані, коли до нас підійшов офіціант, і Віталій запитав мене, яке я буду вино, я злякалася, щоб не видати себе. 

 — Ой, я зараз проходжу курс лікування, і лікар заборонив мені алкоголь, то, може, вип’ю якийсь сік, — сказала. відчуваючи, що червонію. 

— Лікування? — запитав він трохи стурбовано. — Сподіваюсь, не щось серйозне? Може, тобі потрібна якась допомога, у одного мого друга є своя клініка. 

 — Нічого серйозного, це просто проблеми з шлунком, — поспішила запевнити я. —  Мені вже краще. Але буду мати на увазі, якщо буде потрібне ще якесь лікування, попрошу контакти твого друга…

— Добре, хай буде так. Але за здоровʼям треба слідкувати. Не пускати все насамотік. 

 — Так, буду слідкувати, — кивнула я.  — А які тут фірмові страви? — вирішила перевести розмову на більш безпечну тему. 

— Фондю, як сирне, до якого ми звикли, з різними мʼясними додатками, так і чисто мʼясне, де треба самому смажити мʼясо в олії. Ще дуже смачно готують птицю. Качине конфі дуже смачне. Ну і салати, авжеж. 

 — Супер, мені подобається фондю, — я згадала, що востаннє їла цю страву разом із Миколою, і мені стало трохи сумно. Якийсь час усе в моєму житті нагадуватиме про колишнього. Мабуть, це нормально. Треба навчитися легше ставитись до всього. не мучитися. звинувачуючи себе… Зрештою, у нас обох все буде добре. От уже сьогодні нормально поспілкувалися… Значить, все налагоджується

— А ти зараз спілкуєшся з колишньою дружиною? —  запитала я у Віталія. 

— Ну, у нас донька, тож так, ми спілкуємось, — кивнув він. — В принципі, у нас нормальні стосунки, наскільки це можливо після розлучення. 

— Це добре, — я кивнула. —  І для доньки, і для вас. Я б хотіла, щоб у нас із Миколою теж були нормальні стосунки. 

— Головне не лізти в нове життя одне одного, не вдаватись в деталі і все таке. Ну, я для себе саме це правило виділив. Бо тепер ви вже не разом, ви окремі люди і у кожного з вас нові стосунки і таке інше. 

 — Так, ти маєш рацію. І все одно це так… незвично. 

Мені хотілося сказати про те розбите фото, і про те, як я годувала Миколу борщем, але я розуміла, що все це Віталію нецікаво. Він хотів би говорити про себе і про мене, бо для кожної людини саме це найголовніше — вона сама і той, хто їй подобається. А інші  — то вже не важливі. 

Чому ж тоді я весь час думаю про Миколу? Тільки через те, що я звикла до нього? Чи все ж я продовжую мати до нього якісь почуття? 

— Ти просто звикла до нього, а тепер все інакше. Але звичка — це не кохання. Тож пройде трохи часу і тобі стане легше, ось побачиш… — ніби прочитав мої думки Віталій.

Я дуже хотіла, щоб так і було. І цієї миті ніби трохи розслабилась, повіривши, що все, що з нами відбувається — на краще. І хоча це може спершу здаватися погіршенням, та в перспективі, коли мине час, все стане на свої місця…