17. Кіра. Крок назустріч

Я почула звук, ніби щось упало, і пішла туди. Не думала чогось поганого, просто здалося, що Микола випадково впустив якусь річ. Коли я бачила його, то зі мною творилося щось дивне. Одна половина мене тягнулася до нього, друга — хотіла відштовхнути. Я ніколи не думала, що людина може так когось водночас любити і ненавидіти. 

Коли я увійшла до спальні. Микола стояв і дивився на підлогу. Я перевела туди погляд і побачила нашу фотографію і скло від рамки.

 — Нащо ти це зробив? — спитала я. Мій голос тремтів від обурення. 

— Я… — він розгублено поглянув на мене, але потім напав. — Чому ти взагалі лишила її? У тебе ж тепер новий хахаль!

 — Ти сказав, що маєш щось забрати, то забирай і йди геть, — я підняла фотографію і притулила до грудей. — Навіщо ти  влаштовуєш скандал? Хіба не простіше просто залишити мене в спокої?

На очі навернулися сльози, руки тремтіли, я почувалася дуже погано цієї миті…

— Я… — він продовжував дивитись на мене. — Кіро, я не подумав, пробач, пробач будь ласка, не плач… — він торкнувся долонею мого плеча. — Не плач…

Я ступила крок до нього і обійняла його, це відбулося якось незалежно від моєї волі, ніби це зробило моє тіло, пам’ятаючи всі ті наші попередні обійми, з того життя, яке зараз вже було не повернути. 

Микола теж одразу обійняв мене і пригорнув до себе, а потім його губи торкнулися моєї скроні.

— Мені так шкода, — пробурмотіла я, давлячись сльозами. 

— Ти ні в чому не винна, я, певно, був поганим чоловіком, — видихнув він мені на вухо. — І зараз як придурок повівся. Пробач мене за це…

 — Я розумію, що ти страждаєш, — мені так хотілося зараз сказати, що я все ще кохаю його, попросити, щоб він залишився, запропонувати почати все спочатку. Але щось ніби зупиняло. я вже занадто добре знала, що можу пошкодувати про те, бо він не повірить. що це його дитина. Він думає, що я зійшлася з Віталієм, і якщо я скажу Миколі, що хочу помиритися з ним, то отримаю нову порцію негативу, а мені зараз дуже не хотілося цього. Хай яким крихким був цей наш взаємний рух назустріч одне одному, я хотіла зберегти це відчуття примирення, не зруйнувати його одразу ж…

— Навіть якщо страждаю, це не дає мені права робити тобі боляче, я не хочу цього…— прошепотів він.

 — Все буде добре, — сказала я. — Просто треба нам обом трохи охолонути… Ми обов’язково з усім розберемось…

Я мала на увазі, що, можливо, ми передумаємо розлучатися. Адже ще був шанс забрати ту заяву і почати життя спочатку. Я готова була забути всі образи. але чи готовий був до того ж Микола? Чи це мала бути тільки гра в одні ворота? 

— Так, сподіваюсь, — він ще раз торкнувся губами моєї скроні. 

Я поглянула на нього, він виглядав якимось змученим, ніби схуд, мені стало так шкода його. Це ж, певно, і не готує собі нічого, і раніше, ніж я подумала, чи варто це робити, я спитала:

 — Може, ти голодний? Давай я тебе нагодую. 

— Давай, — він кивнув.

 — Тоді ходімо на кухню, в мене є борщ, зараз розігрію. 

Я знала, що це улюблена страва Миколи. Розігріла борщ, насипала в миску, дістала з холодильника трохи сала і відрізала скибку чорного хліба. 

 — Ти як взагалі? — запитала, підсовуючи миску до нього. 

— Планую йти з роботи, дістало керівництво, — він спробував борщ. — Це як завжди смачно. Я скучив за твоєю їжею, — він зітхнув.

 — Їж, якщо захочеш ще, я дам добавки, я звикла варити велику каструлю, а тепер сама не можу його доїсти… А куди ти йдеш, знайшов якесь інше місце? 

— Я планую відкривати свій магазин. Не працювати більше на дядю, а працювати на себе. А якщо справа добре піде, то може і мережу зроблю. Я давно в цій сфері і по факту керував майже всім і так. Просто то був чужий бізнес.

 — Що ж, може, тобі давно треба було це зробити, — я усміхнулась. — У тебе є знання, є досвід, і якийсь стартовий капітал теж. Думаю, все вийде. 

— Ти завжди так підтримувала мене… — він зазирнув мені в очі.

Цієї миті я почула, що мій телефон, який був у сумочці на підвіконні, задзвонив. 

— Зараз, я погляну, хто там, — швидко сказала я і підійшла до вікна. Дістала мобільний з сумки і побачила на екрані ім’я Віталія. Я зовсім забула, що мала йти на побачення, і, певно, він уже чекає на мене…