16. Микола. Розбите фото

Саша була приємною і милою дівчиною, але все одно я весь час думав про Кіру. Що казати, я кохав її і нікого іншого. І ніяка приємна мила дівчина не могла для мене її замінити. 

Але в той самий час вона підштовхнула мене до дечого важливого. Всю ніч я думав над цим і таки вранці коли йшов на роботу ,вирішив, що якщо хоч одна ще якась неприємна ситуація трапиться між мною і начальством, коли начальство буде несправедливим зі мною, то я піду і дійсно займусь власним бізнесом. 

Я давно пропонував їм деякі зміни, які могли б суттєво покращити роботу мережі, але мене ніхто не слухав. Значить, якщо що, я зможу втілити ті зміни у власний бізнес. 

І все ж мені хотілось порадитись ще й з Кірою. Хай навіть ми збирались розлучатись, хай навіть вона була вагітна від іншого. 

З іншого боку, це все одно мало б бути моє рішення, хіба не так? І треба було спочатку все продумати, а не просто йти з роботи не маючи зовсім ніякого плану.

Тому наступного дня я таки поїхав до офісу і не висовувався. Поробив деяку роботу, по мінімуму, а не як зазвичай, а потім сів за власний бізнесплан. Час за ним пролетів дуже швидко і коли я нарешті відчув, що голодний, то побачив, що вже була аж шоста вечора. Я навіть не обідав. 

Робочий день офіційно скінчився і я з чистою совістю пішов до ліфтів. Там правда мало не зіштовхнувся з начальством, але встиг вичекати в коридорі. Певно, це було жалюгідно, я тепер і від шефа ховався. 

Може, відчував деяку провину, що весь день працював над своїм проектом? Хтозна. 

Коли я сів у машину, то чомусь завернув не туди, де жив зараз, а навпаки до будинку, в якому жив з Кірою і малим. 

Зупинив машину у дворі і довго налаштовувався на те, що я буду взагалі їй казати… Хоч би ми знов не посварилися… Але мені дійсно була потрібна її порада. Все ж, я збирався продовжувати утримувати сина, тож приймати таке різке рішення зі звільненням самостійно, на мою думку, було не дуже правильно.

Я вийшов з машини і все ж пішов до підʼїзду, і подзвонив у двері, поки не передумав. Хвилювався, чого гріха таїти. Я все ж дуже кохав Кіру і кохання нікуди не зникло так швидко. Вона вже теж мала бути вдома…

Я подзвонив у двері і вона практично одразу відчинила.

Була в нарядній темно-синій сукні. яку раніше вдягала лише з нагоди особливих подій — типу походів у гості чи родинних свят. На ногах — туфлі-човники, на обличчі — легкий макіяж. 

 Коли Кіра побачила мене, то її очі широко розплющились, а щоки почервоніли. 

 — Це ти… — промовила вина. — Щось забув? 

Я авжеж не очікував нічого від неї. Ну, не думав, що вона сумувала, чи щось таке. Але ж почути, чи я щось забув, було реально боляче. 

Виливати їй душу, коли вона мене не те що не чекала, а…

— Ага, — тільки й вимовив, намагаючись звучати незворушно. — А ти кудись йдеш? На побачення? — по виду було ясно, що саме на нього, це було більш ніж очевидно, але я хотів почути відповідь з її вуст.

Вона якусь мить мовчала, дивлячись на мене трохи спідлоба, а потім кивнула:

 — Так, Віталій запросив мене у ресторан. 

Я стис щелепи і кулаки в кишенях. Серце забилось дуже часто. Бляха, я не очікував, що все обернеться саме так. 

— Я швидко візьму дещо зі спальні, почекаєш хвилину? — я відвів погляд.

 — Так, звичайно, — здається, в її голосі прозвучало полегшення. Мабуть, боялася, що я прийшов скандалити. 

Я кивнув і пройшов до спальні. Серце билось дуже часто, я не знав, як зібрати себе докупи. 

Швидко озирнувся навколо і раптом побачив наше з Кірою фото. 

Це було так лицемірно — йти на побачення з коханцем, батьком дитини, і тримати біля ліжка наше спільне фото. 

Я взяв і штовхнув рамку з тумбочки. Зробив це раніше, ніж подумав. Скло в рамці розбилось якось аж надто гучно…