15. Кіра. Запрошення на побачення

Мама згадала, що вона з підозрою ставилася до Миколи з самого початку нашого знайомства, і я ще вислухала монолог на тему “От бачиш, треба завжди мене слухати. моя інтуїція ніколи не підводить”. 

Я лише підтакувала, вирішивщи, що сперечатися буде собі дорожче. 

 — Ну нічого, ми знайдемо тобі когось кращого, — раптом сказала вона. — У мене є один знайомий серйозний чоловік на приміті. Він досі неодружений, бо весь в роботі, такий прямо трудоголік. І дуже забезпечений. Запросимо його на ювілей, познайомитесь, раптом у вас щось складеться…

 — Мамо, я не хочу зараз ні з ким знайомитись, — спробувала заперечити я. — Я ще й розлучитися не встигла, мені треба трохи прийти до тями…

— І все ж, поки ти молода, не треба гаяти часу. На ювілеї я тебе все одно чекаю! — здається, вона вже все вирішила. 

 — Добре, — я зітхнула. Ще не вистачало мені якихось женихів, але сперечатися з мамою  було рівнозначно тому, щоб іти пішки назустріч будьдозеру — ніяких шансів отримати перемогу. — Добраніч, мамо, передавай тату привіт…

Завершивши розмову, я довго крутилась у ліжку, заснути не виходило, мені весь час здавалося, що зараз увійде Микола, ляже на свою половину, потім пригорне мене, ми любили спати обійнявшись, наче несвідомо тягнулися одне до одного… Чи йому так само самотньо зараз? Чи, може, вже знайшов собі когось і навпаки, радіє, що здихався ненависного шлюбу…

Он говорив про якусь симпатичну офіціантку, певно, підбивав клинці до неї, він ніколи не міг пройти повз красиву дівчину, щоб не сказати комплімент, не провести поглядом… Чортів Дон Жуан! 

Я раптом заплакала, все було так погано, і ніякого просвітку не передбачалося. Попереду розлучення, навряд чи нас швидко розлучать, бо в нас спільна дитина, а коли ще стане відомо про вагітність… я десь чула, що під час вагітності взагалі не розлучають. Правда це чи ні? 

Якби ще Микола не знав, то я могла б зробити аборт і ніхто б не дізнався. Хоча це й неприємно, і мене б мучила совість… Але тепер, коли він знає, то, мабуть, я не зможу зробити це не порадившись із ним… Адже він батько дитини…

Стоп, він же думає, що батько не він? Я прокручувала в голові його слова, схоже, він думає, що батько — Віталій. То, може, навпаки, це мотивуватиме його швидше розлучитися, поки вагітність непомітна, і суддя не скаже нам приходити після народження дитини. Якщо нас не розлучать, то дитину автоматично запишуть на Миколу, тож він буде старатися якнайшвидше позбутися цього шлюбу…

І що мені тепер робити? Я сиділа і читала всі ці закони, поки мені не здалося, що в мене починає з’їжджати дах. Все було так складно, так багато нюансів… Мабуть, треба проконсультуватися з юристом, який спеціалізується на розлученнях, бо сама я ніколи в цьому не розберуся…

Я зайшла в Телеграм, згадавши, що Віталій у нашій розмові згадував, що йому під час розлучення дуже допоміг досвідчений юрист, треба попросити його телефон. Завагалася, чи варто писати зараз, все ж була майже північ. Може, вже зранку?

Але тут я побачила, що Віталій в мережі і що він сам пише мені…

"Привіт, чому не спиш?" — запитав він і поставив смайлик.

“Привіт, та щось думки обсіли… — відповіла я. — Хотіла попросити у тебе контакти адвоката, який займається розлученнями. Поділишся?”

"Так, авжеж. У мене був дуже хороший адвокат. Зараз скину все. Як ти взагалі?"

“Хотілось би краще… Сьогодні вже остаточно посварилися з Миколою, тепер він точно до мене не повернеться…”

"Може, це на краще?", — написав він. 

“А мама вже підшукує для мене якусь “вигідну партію”... Тоді як все, чого хочеться мені — це забитися десь в куточок і щоб мене ніхто не знайшов…” — я поставила сумний смайлик. 

"Хочеш, забʼємось кудись разом?" — він поставив веселий смайлик. — "Можна в якийсь ресторан завтра, що думаєш?"

Я спершу думала відмовитись, а потім вирішила — чому б і ні? Що як мені на зло Миколі спробувати стати щасливою? 

“Можна, я не проти”, — написала. — Думаю, мені треба відволіктися від усього цього…”