12. Микола. "Ти все ще моя дружина"

Ясно що я нікуди не пішов. Сто разів починав писати щось Кірі, але не відправляв. Замість того налив собі віскі і пив, пив, пив… 

Вже тільки під ранок якось заснув. А потім майже відразу почув будильник.

На будильнику була написана нотатка: "Зранку у Кіри будуть результати аналізів".

Я вже хотів написати їй, а потім подумав, що так ми тільки більше сваримось. Але чи сваримось ми, чи ні, якщо вона хвора… Я маю їй допомогти.

Я швидко прийняв душ, привів себе в порядок і поїхав прямо до неї. Ми мали поговорити. 

Коли Кіра відчинила двері, я помітив, що вона була заплакана. Очі червоні, обличчя бліде, під очима кола. Вона виглядала дійсно хворою. 

 — Це ти? — сказала здивовано, немов не довіряла своїм очам.  

Я хотів сказати щось типу "Що, чекала на свого коханця?", ці слова майже зірвались з моїх вуст, але все ж вона виглядала такою сумною, що я не зміг так сказати.

— Я, — я кивнув. — Тобі прийшли результати аналізів?

 — Так, — відповіла вона. — Все нормально, не хвилюйся. 

— Ти мене обманюєш, — я зітхнув. — Я ж бачу твоє обличчя. Коли у людини все нормально, вона не плаче. 

Вона поглянула у дзеркало на стіні і зітхнула. 

 — Я не очікувала, що ти прийдеш… Плакала не через аналізи. Просто стало сумно. Мабуть, у мене депресія, чи щось подібне. 

—  Так а що з тими аналізами? — все ж, щось в цьому всьому мене непокоїло. — Якийсь дивний збіг, що ти плачеш саме зараз, коли вони мали прийти. Чомусь мені здається, що ти мене обманюєш, що аналізи ні до чого.

Вона якусь мить мовчала, ніби вагаючись, а потім знизала плечима:

 — Звичайний гастрит, нічого страшного. А плачу я, бо якось все дістало. Може, це просто стало останньою краплею, тому я й розплакалась..

— Покажи результат, — я простягнув до неї руку. Мені треба було впевнитись, що вона не хвора. Я мав потурбуватись про Кіру. Бо як би там не було, я кохав її. 

 — Я видалила той лист, — швидко сказала вона, відводячи погляд.  — Все одно ці результати є у лікаря. Піду і все вирішу, це не займе багато часу. 

Кіра ніколи нічого не видаляла, я ж її добре знав. Я перевів погляд на телефон в її руці і тут в голову стукнула дурна ідея.

Я смикнув мобільний з її долоні. Так як вона цього не очікувала, то все вийшло доволі просто. 

Відкрив пошту, коли Кіра ще просто очима кліпала від здивування, вона не очікувала від мене такого. Потім опам’яталася:

 — Віддай, що ти собі дозволяєш!  

— Ти все ще моя дружина, — сказав я, відкриваючи додаток пошти. І одразу побачив той лист.

Відкрив його і побачив: 

"Тест ХГЧ, вагітність підтверджено".

Я перевів погляд на Кіру. Вона що, вагітна? І не хотіла, щоб я знав, бо… 

Я закусив губу.

— То он який в тебе гастрит… Швидко ви, нічого не скажеш. 

Вона ще більше зблідла і дивилась на мене, як мені здалося, з ненавистю. Потім висмикнула телефон з моєї руки. 

 — Це не твоя справа! Йди звідси, я не хочу тебе бачити! — на її очах знову були сльози. 

— Ти все ще моя дружина, я переживав за тебе! — я теж не втримався і трохи підвищив голос.

 — Переживав, що поки ми не розлучені, дитину запишуть на тебе? — запитала вона тихо. — Не бійся, ми розлучимося швидко, і я не буду тобі надокучати…

Я в шоці дивився на неї. Тож вона чекала на це довбане розлучення, бо підозрювала вагітність?...

Мені ще ніколи не було так боляче, як цієї миті…