11. Кіра. Лист із клініки

Чомусь мене дратувало, що в Миколи все зводилося до обговорення інтимного життя. Навіть, як сьогодні, коли ми починали нормально спілкуватися, він здавався турботливим, то потім я чула якісь претензії, що я недостатньо пристрасна і тому подібне. А тепер у нього з’явилася нова причина нападати на мене — це листування з Віталієм. Тоді як у нього самого точно хтось є, може, це такий спосіб психологічно виправдати себе — напасти першим і звинуватити іншого в своїх гріхах? Мені хотілося закрити чат з ним і більше не заходити в нього, а то й узагалі видалити. Я й так переживала через результати аналізу, так ще Микола зі своїми ревнощами. Хоче, певно, щоб я після розлучення у монастир пішла…

"Але він тебе приваблює…" — написав Микола.

“Можливо, і що? Тобі це не подобається?” — написала я трохи з викликом. 

"Не подобається", — погодився він доволі просто.

“Ти вважаєш, що тепер, коли ти пішов, я все життя маю прожити сама?”

"Ні, я такого не казав. Але ти запитала, чи мені це не подобається, і я відповів чесно. До речі. Оці бутери я купив в кафешці під будинком. Там є мила продавчиня Саша, яка насправді власниця закладу", — відповів він.

“І що? Навіщо мені ця інформація? —  вдала, що не зрозуміла я, хоча в глибині душі все розуміла — він хоче натякнути, що вже забув про мене і тепер задивляється на інших жінок. — Це має твоя коханка переживати. Бо ти як кинув мене, так і її кинеш і побіжиш за новою спідницею…”

"Та бляха, немає в мене ніякої коханки!" — написав він одразу. 

“Щось я не дуже в це вірю… Ну немає, то скоро буде. З твоїм темпераментом ти швидко когось собі знайдеш”, — я це писала з іронією, але мені стало сумно, коли я уявила Миколу з іншою жінкою. 

"Не так швидко, як ти з тим своїм "колегою", ми ще навіть не розʼїхались тоді", — відповів він. 

“Ми з Віталієм не зустрічаємось, скільки разів тобі говорити! І спілкувалися раніше виключно про роботу! Але тепер все зміниться, і я дійсно зверну на нього увагу, бо він не такий, як ти. Значно тактовніший і добріший. і не буде весь час нападати на мене через дурниці!” — спересердя написала я. 

"Він нудний сноб!" — відповів Микола. — "А я що, злий?" — додав другим повідомленням. 

“Ну от зараз, ми ніби почали нормально спілкуватися, а потім посварилися. І так майже завжди. Я не хочу сваритися, але ти починаєш першим…”

"А я не можу не відчувати те, що відчуваю", — написав він одразу. 

“Ми всі відчуваємо час від часу негативні емоції, але це не значить, що неодмінно потрібно виливати їх на того, хто поруч..”

"Мене прямо навиворіт вивертає, коли я уявляю тебе з ним. Не можу мовчати. Хоча може і варто, хтозна. Піти зараз до тієї Олі, вона якраз мала б зачиняти кафе, і забути про тебе."

“То йди, чи ти дозволу в мене питаєш?” — написала я, хоча хотілося попросити його приїхати до мене, написати, що я дуже скучила… Мені хотілося, щоб він обійняв мене, пригорнув до себе і сказав, що всі проблеми тимчасові, і завтра все стане краще. 

"Дійсно, чому я маю в тебе щось питати…" — написав Микола і вийшов з мережі. 

Я зітхнула, все було якось не так, неправильно. Чомусь я думала, що інші подружжя при розлученні залишаються друзями, а ми, схоже, стали ворогами. Але  не в моїх силах було це змінити, тож залишалося прийняти все як є…

***

Вранці, як тільки прокинулась, я одразу зайшла на пошту і побачила лист від клініки. Коли відкривала його, від хвилювання аж руки тремтіли. Погляд побіг по рядках і зупинився на слові “вагітність”. Серце завмерло в грудях. Всередині ніби все похололо. Потім заплющила очі, розплющила і поглянула знову — нічого не змінилось. Я дійсно була вагітна. Що за невезіння! 

Сиділа на кухні перед чашкою чаю, що охолов, і дивилася перед собою. В голові було якось порожньо. Не могла зібрати себе докупи, немов у мені закінчився заряд життєвої енергії. Як я буду сама піднімати двох дітей? Пригадувала, яким Назар був неспокійним, коли тільки народився, і я майже не спускала його з рук, але тоді Микола допомагав мені, ввечері займався малим, щоб я могла відпочити. Тепер цього не буде, у нього буде своє життя, ну, може Назара братиме до себе на вихідні, але з новонародженим мені все доведеться розрулювати самій. 

Я злякалася, страшно було знову через це все проходити, та ще й коли Миколи не буде поруч. Вже майже переконала себе, що краще піти і зробити аборт, і забути про все, як про страшний сон, коли почула дзвінок у двері…