10. Микола. "Друзі по нещастю"

Я був на роботі, коли мені прийшло повідомлення від Кіри.

Воно було якимось напруженим, чи мені це здалось? Невже лікар підозрює якусь  серйозну хворобу?... 

"Хочеш, я сходжу з тобою за результатами? Чи вони тобі кудись прийдуть?" — запитав я нейтрально. 

“Та ні, не потрібно, мені надішлють їх на пошту”, — відповіла вона. 

"Все буде добре, Кіро", — написав я. Це певно було найтупіше, що можна було написати. Але я так хотів, щоб вона менше переживала, що все ж написав цю дурню.

“Так, я дуже на це сподіваюсь”, — вона поставила смайлик. — Нічого, підлікуюся і буду в нормі. Дякую за турботу!”

"А коли ті результати будуть?" — написав я далі. 

“Завтра…” — коротко відповіла Кіра. 

"Зранку?" 

Мені в голову прийшла дурна ідея. Що як я прийду до неї… Може, під якимось приводом. Типу "забув щось там дуже важливе, що мені треба прямо зранку".

“Думаю, зранку, але взагалі хтозна. Коли зроблять, так і надішлють…”

"Зрозуміло", — відповів я. 

Не буду ж я писати, що збираюсь прийти?... Це було б дуже дивно…

***

Я весь день думав про Кіру, і під вечір також не переключився на щось інше. Зловив себе на думці, що не обідав сьогодні. Йти до якогось ресторану не хотілось, певно, треба було замовити доставку…

Але коли я проходив повз кавʼярню вже біля будинку, то згадав, що там були салати і пироги з мʼясом. 

Я зайшов всередину і побачив Сашу. Вже було доволі пізно, тож вона, певно, готувала заклад до закриття, бо протирала столи. 

Я поглянув на годинник і зрозумів, що до десятої залишалось якихось пара хвилин. 

Саме в цю мить Саша помітила мене.

— Привіт, я, певно, пізно зайшов, ви вже майже зачиняєтесь… 

— Привіт, так, ми зачиняємось, але якщо ви хотіли щось купити, то я можу запакувати вам з собою, — усміхнулася вона. 

— Правда? Це було б добре, — я теж усміхнувся. Замовив пару пирогів і чай, розплатився на касі. — Ви мене виручили, бо я сьогодні навіть не обідав. А доставку довелось би довго чекати.

 — Ми часто так робимо, — відповіла вона привітно. — Серед наших клієнтів багато людей, що працюють з дому, їм зручно брати їжу з собою, і не переплачувати за доставку. 

— Дуже клієнтоорієнтовано, — я продовжував усміхатись, а якраз  коли розплатився телефоном, побачив, що Кіра в мережі. Тому швидко попрощався і пішов додому.

Коли зайшов в квартиру, то сфоткав їй чай і пироги. 

"І коли ти встигаєш ще й готувати, я після роботи як вичавлений лимон", — написав я. 

“Іноді не дуже хочеться, але мушу, — відповіла Кіра. — Правда зараз, коли я сама, роблю собі бутерброд та й усе. А коли повернеться Назар, буду знову багато готувати. Він зараз росте, то апетит має гарний. ”

"Зрозуміло. Ну мене виручає кавʼярня під домом. Все ж, теж не так погано." 

“Так, тобі пощастило”, — вона поставила смайлик. 

Мені її дуже не вистачало. Якось так самотньо було тут, на квартирі… 

Але ж у неї був той інший мужик, з яким вона листувалась. Вона чекала, коли ми розлучимось. 

Може, вона і зараз з ним? Хоча тоді б вона навряд листувалась зі мною.

Але все ж мене хвилювало це.

"Ти зараз сама? Чи з кимось? Ну, з тим своїм як його, з роботи… Ти планувала з ним зустрічатись, коли ми розійдемось?"

“Я зараз сама, — відповіла вона. — А чому це так тебе цікавить? Коли ти забрав речі і пішов серед ночі, то не сказав мені. і схоже, тебе не турбувало, що я відчую, коли побачу, що тебе немає…”

"Ти листувалась з ним серед ночі", — відповів я. 

“Зовсім не серед ночі, а ввечері, і це було листування про робочі питання…”

"Не листуються в ліжку вночі про робочі питання", — я підтис губи, хоч вона того і не бачила. 

“Якщо ти чогось не робиш, це не значить, що цього не робить ніхто”, — парирувала вона. 

"Впевнений, той твій мужик спить і бачить, як тебе до себе веде і… І все таке", — написав я.

“Не знаю, ми з ним скоріше друзі по нещастю, бо від нього теж пішла дружина, і він переживав те ж саме, що і я. —  написала вона. — Нам є про що поговорити, і точно не про секс. Принаймні поки що…”