Розділ 21

- Ми з коханим вирішили, що нам буде достатньо однієї дитини. Щоб і для себе був особистий час, і малечі надати все необхідне, ні в чому її не обділяючи, тож тому тут місце тільки для однієї долоньки. Для однієї дитинки. Все логічно. Все продумано.

І задоволена своїм поясненням, Альбіна притуляється до Ніколаса, начебто бажаючи заручитися в того підтримкою, що так насправді і є, їхня родина очікує поповнення тільки одного разу. На більше ні він, ні вона не згодні.

- Кохана, я підозрюю, що Кіра мала інше на увазі, - чоловік ухиляється таким чином, щоб і мою сестру грубо не відштовхувати від себе, але й заодно не відігравати роль двох шалено закоханих одне в одного голубків, котрі навіть секунди не можуть прожити на цьому світі без обіймашок, - напевно, твоя сестра питає щодо того, що на цій красі немає місця для ручки її дитини. Або діточок. Можливо, Кіра хоче бути багатодітною матір'ю й не збирається зупинятися на одному карапузі. Все вірно?

- В цілому так, - хоч "багатодітна матір" і ріже слух, та приємно, що Ніколас теж помітив цей момент і хоче прояснити у своєї дружини, чому вона так вчинили, позбавивши мою майбутню дитину шансу приєднатися до кола родини.

- А що ти вагітна, чи що?

Від цього запитання Альбіни всі миттю завмерли, навіть Лесі, яка насолоджувалася смаколиками, виданими моїм батьком, і та покинула їх й кинула на мене погляд, типу "то я така не одна? Скоро ще хтось з'явиться? А цими м'ясними штучками доведеться ділитися, чи просто їх кількість зросте з появою нового члена сім'ї?"

- Ні, - треба ж залишити батькам якийсь сюрприз на майбутнє, вірно? А то дачу вони відкупили, мрія мати собачку стала реальністю, а в однієї з доньок невдовзі буде маля. Якби я зараз заявила, що теж очікую поповнення, то рідних схопить інфаркт. Бувають же інфаркти від надлишку емоцій? Думаю, так, а я люблю своїх батьків та сильно-сильно ними дорожу, тому й валю в інше місто, щоб вони завчасно не дізналися про мою вагітність. - Та колись же точно буду. 

- Тим паче в Кіри є наречений, тому, думаю, поповнення не за горами.

А він взагалі за яку команду грає, хтось може сказати? Тільки я вважала, що Ніколас став на мою частину поля, щоб атакувати чужі ворота, як тут прилітає автогол від здавалося б мого партнера по сьогоднішньому матчу.

- Наречений? - Звичайно, маму і тата зацікавлює дана інфа. І, звичайно, вони вимагають у мене подробиць, з ким, коли та як познайомилися їхня молодша донька. 

- Та не те щоб наречений...

- А давайте розмову за другу половинку Кіри ми перенесемо за святковий стіл, потім обсмокчемо кісточки цьому кандидату в суджені-ряжені, а наразі прошу звернути увагу на мій подарунок. Зараз я його принесу, а то в машині забув.

Схоже, Ніколас сьогодні не футбольний гравець, який не може визначитися за яку команду буде пинати м'яча, він вибрав роль контролера на американських гірках, коли від його дій залежить, чи ця гірка підіймається вверх, до небес, чи стрімко летить вниз, змушуючи серце завмерти й не подавати ознак існування.

- Це, звичайно, не такі душевні й пам'ятні сюрпризи, котрі ви отримали від своїх чудових доньок, але сподіваюся, що теж сподобається. Оскільки це більше по жіночій частині, то це вам, мамо, - вручає моїй рідні й не потрібно бути провидцем, щоб дізнатися, що всередині цього упакування. Яка річ там приховується.

- Це хлібопічка? - Не потрібно, адже на коробці все намальовано, у фарбах, великими картинками, але мама вміє радіти сюрпризам, тож не приховує емоцій від зятя, що той потрапив в ціль.

- Дякую, синок, вгодив так вгодив, - тато спочатку тисне руку Ніколасу, а після і взагалі по сімейному обіймає того, як справді рідного сина, яким батьки його і сприймають. Колись вони так і заявили на якомусь сімейному святі, на дні народженні, чи щось в тому роді, що вони мають двох прекрасних донечок і очікують, що скоро в них з'явиться ще один достойний син. Бо один вже є, і ім'я його Ніколас. - Пекти то мама буде, а от результати цього випікання я беру на себе, потурбуюся, щоб ні крихти дарма не пропало.

- Дуже радий, що вам сподобалося.

- Не те слово сподобалося, синку, ми давно про неї думали, та все ніяк руки не доходили придбати. А тут ти такий сюрприз зробив, дякую.

"Взагалі то вона йому ідею підкинула!"

Коментує внутрішній голос, безсоромно тицяючи в мене пальцем, коли наступає і черга матері обіймами віддячити Ніколасові за дуже влучний презент в їхнє побутове поповнення.

"Тихо ти там! Не привертай зайвої уваги! І так атмосфера ніби як дружня, та є людина, яка явно мені не до вподоби на цьому святі, в цій хаті, і яка при першій же можливості цю ідилію дуже швидко порушить"

Шикаю на внутрішній голос, щоб той заткнувся, а сама поглядаю на ту саму людину, від якої можна очікувати каверзи. І це, як не дивно, не Ніколас. Хоч той теж старається записатися в мій особистий чорний список.

- Люба, це все, звичайно, добре, і дуже приємно отримувати таку величезну порцію позитивних емоцій, але що це ми дітей на голодному пайку тримаємо? Хіба не час запросити всіх за святковий стіл?

- І справді, дітки, сідайте, сідайте, я зараз гаряченьке принесу, і будемо відмічати. Давайте розсаджуйтеся.

- А ми поки що визначмося, хто що буде пити, поки мама побігла за своїми з пилу-жару кулінарними шедеврами, - як голова сімейства виголосив тато, коли ми всі присіли кожен на своє місце. І моє місце було навпроти Ніколаса. Це раз. А два це те, що повернути трішки голову вправо й можна помітити обличчя сестри, яке теж цього вечора буде слідкувати за тим, що я їм, як я реагую на ту, чи іншу тему. - Кіро, доню, почнемо з тебе, як з наймолодшої за цим столом. Що ти будеш? Шампанське, чи, можливо, щось міцніше?

Вуаля, мама ще навіть гаряче не подала до столу, як в Альбіни з її чоловіком є прекрасна можливість споглядати моє розгублене обличчя. Яке за декілька секунд після питання тата розпашіло так, як та картопля в горщечках, котра скоро з'явиться в цій кімнаті.