Розділ 13

Ранок починається з тиші. Я розплющую очі й не одразу розумію, де перебуваю. Лише терпкий аромат миттєво повертає мене в реальність. Поруч порожньо. Місце Платона вже охололо, але пом'ята подушка свідчить про те, що він справді провів цю ніч зі мною, охороняючи мій спокій.

На нічному столику чекає склянка води та тарілка з галетним печивом. Усередині все стискається, він знову подбав про мій ранковий токсикоз, ще до того, як я встигла прокинутися. Обережно звівшись на ліжку й зробивши ковток води, я чую квапливі кроки в коридорі.

Двері спальні Платона розчиняються без стуку. На порозі з'являється Олексій. Він впевнено входить всередину, явно переконаний, що батька немає в будинку й кімната порожня. У руках хлопець тримає якісь папери, але вмить завмирає на місці, коли його погляд падає на мене. Обличчя хлопця набуває виразу здивування, а очі розширюються від німого шоку.

– Алю?! – вигукує Льоша. – Що... що ти робиш у ліжку мого батька?! Ви що... коханці?!

Переляк миттєво сковує моє тіло, серце починає калатати в грудях, як божевільне.

– Ні! Льошо, це не так... – заперечую я, підтягуючи ковдру до грудей і намагаючись знайти виправдання. – Я просто...

– Вона спала тут, – лунає з-за його спини впевнений голос Платона.

Хлопець здригається й розвертається. З коридору входить Платон. На ньому бездоганний темний костюм. Він стає в дверях, перекриваючи синові будь-який шлях до відступу.

– Тобі щось не подобається, Олексію? – карбує чоловік непохитним тоном. – Якщо маєш претензії – сміливо кажи їх зараз. 

Льоша блідне. Він хапає ротом повітря, задкуючи на півкроку й переводить погляд із батька на мене.

– Алю... скажи йому! – благально й водночас роздратовано мовить він. – Скажи, що ти не маєш з ним нічого спільного!

Я дивлюся на Олексія. На хлопця, який вважав мене лише зручною ширмою й дурною дівчиною для виманювання грошей. Втім, тепер у мене немає жодного страху.

– Я вагітна від твого батька, весілля не буде.

Ці слова остаточно ламають Льошу. Папери випадають із його тремтячих рук і з шелестом розлітаються по паркету.

Платон

Я кладу широку долоню на плече Олексія, змушуючи його розвернутися, і розвертаю його в бік коридору.

– Зайди до мене в кабінет, – коротко кидаю йому, після чого на секунду повертаюся до Алі. Мій погляд миттєво пом'якшується, коли я бачу її бліде, але вже рішуче обличчя. – Відпочивай, ластівко. Я швидко.

Виходжу й прикриваю двері спальні, залишаючи дівчину в повній безпеці, а сам рушаю до кабінету поряд. Олексій чекає там. Він нервово тупає ногою біля мого дубового столу, хаотично озираючись навколо, мов спійманий у пастку звір. Коли я входжу й безшумно зачиняю за собою двері, хлопець повертається до мене:

– Що це за вистава?! Ти вирішив віджати в мене наречену?! Ти взагалі збожеволів! Та ви обоє божевільні!

Мовчки підходжу до свого крісла, опускаюся в нього й переплітаю пальці рук. Мій спокій і відсутність будь-якої агресії тиснуть на нього сильніше за будь-які крики.

– Весілля не буде, Олексію. І частки в компанії ти теж не отримаєш, – мій голос звучить рівно й карбує кожне слово. – Але я дам тобі шанс піти так, щоб ти не опинився на вулиці.

Олексій пирхає, зневажливо схрещуючи руки на грудях:

– Шанс?! Який ще шанс, батьку? Заплатиш мені копійки, щоб я закрив рот?!

– Я дам тобі грошей, – продовжую я, не зважаючи на його випад. – Суму, якої цілком вистачить, щоб ти спокійно поїхав за кордон. Разом зі своїм Владом.

Хлопець умить заклякає. Його зверхня міміка зникає за частку секунди, а обличчя покривається блідістю. Він хапає ротом повітря, задкуючи на півкроку назад, і стискає губи в тремтячу лінію.

– Звідки... ти... – каже він, витріщаючись на мене з шоком.

– Я знаю про Влада. Знаю про ваші плани щодо Іспанії. І знаю про те, що Алісія була для тебе лише ширмою, – я відхиляюся на спинку крісла, дивлячись на нього згори вниз. – Отже, умова лише одна: ти збираєш свої речі, підписуєш відмову від будь-яких претензій і їдеш геть. Ти більше не повернешся сюди й ніколи. Чуєш мене, Олексію? Ніколи не потурбуєш ні мене, ні Алю. Якщо я дізнаюся, що ти бодай наблизився до неї чи спробував зіпсувати їй життя, я знищу тебе.

Олексій кліпає очима. Він розуміє, що гру остаточно програно, але можливість отримати гроші й вирватися з-під мого контролю до коханого чоловіка переважає всі його амбіції.

– Добре... – нарешті видушує тремтячим голосом, важко ковтаючи слину. – Я згоден.

– Договір чекає на столі. Підписуй і йди збирати речі, – коротко відрізаю я.

Він тремтячою рукою бере ручку, швидко ставить свій підпис на паперах і, навіть не глянувши на мене більше жодного разу, квапливо вибігає з кабінету.

Я підводжуся з-за столу й рушаю назад до спальні, де на мене чекає Аля.