Розділ 23

Данило
Їду до лікарні. Радість та щем після побаченого УЗД змінюється тривогою за Іриною. Сподіваюся з нею нічого поганого, адже вся вагітність проходила добре. Я не можу сказати, що байдужий до неї. Все-таки вона носить дитину мого брата, і мені не все одно, як вона почувається. Заходжу у палату. Повітря пахне медикаментами й холодною тишею. Дівчина лежить під крапельницею, світле волосся рівними пасмами розсипане по подушці. Проходжу до неї та сідаю на стілець:
— Що сталося?
— Стрес, нерви, лікарі кажуть не варто хвилюватися, але ти так поводишся, що я не можу залишатися спокійною. Я тобі взагалі ніхто? — одразу випускає докір, наче довго стримувала.
— Я нормально поводжуся і чесний з тобою. Нічого не приховую та не обманюю тебе.
— Гадаєш мені від цього легше? Мені потрібна підтримка, Даниле. Хоч трохи. Хоч видимість, що я не сама, — вона переводить погляд на стелю. — Ти хоча б на хвилину подумав, як це, знати, що людина, з якою ти ділиш дім, зараз десь з іншою?
— Говориш так, наче наш шлюб справжній, — обурююся і не розумію її претензій. — Я не давав тобі шлюбних клятв і обіцяв лише підтримку. Соломійка вагітна від мене і я її не залишу. Піклуватимуся про неї до і після народження дитини.
— Якщо ти думаєш, що я дозволю, щоб мій син зростав, спостерігаючи, як його “тато” бігає до вагітної коханки, — її пальці нервово смикають край простирадла, — ти сильно помиляєшся.
— Ніхто ні за чим не спостерігатиме. Ми розлучимося через рік, як і домовлялися.
— Нехай, але цей рік ти повинен вдавати закоханого у мене чоловіка. Або ти розриваєш усі стосунки з Соломією, — вона переводить на мене злий погляд, — або я кажу батькові, що ти не виконуєш умови договору. Коли мій тато запропонував тобі фінансування на той забудовницький проєкт, він поставив лише одну умову — одруження зі мною.
— Але твій син отримає спадок Арсена, тому тут взаємовигода.
— Спадок, яким ти б нізащо не розпорядився до досягнення твоєю дитиною повноліття. Гроші тобі потрібні були зараз, а не через вісімнадцять років. Мій батько тобі їх дав, у нас угода, а зараз ти швендяєш по клініках з вагітною дівчиною. Ти зовсім не думаєш про наслідки. Не хочу, щоб містом ширилися плітки про твою зраду. Соломія на шостому місяці вагітності, я на восьмому, а отже, теоретично, ти мені зраджував.
— Я кохав Соломію, але через почуття обов’язку…
— Не бреши сам собі, — в очах Ірини виблискувала насмішка. — Ти зробив це через бізнес. Тобі потрібен був інвестор, тому ти погодився на пропозицію батька.
Кожне її слово, немов іржавий цвях, пробиває серце. Вона потрапляє в ціль, а я не можу заперечити. Без грошей Арсена, до яких я не маю доступу, я б не витягнув проєкт. Батько Ірини погодився інвестувати тільки за умови нашого шлюбу. Він хотів гарантій для доньки і я їх дав. Сподівався згодом почуття до Соломійки зникнуть, але натомість я прирік себе на страждання. Туга за нею розривала душу, а я зрозумів, що вона для мене найдорожча у світі. На мить, стискаю губи:
— Отримавши спадок Арсена, ти матимеш значну суму, тож ми обоє у виграші.
— Саме так, — Ірина киває. — Ти погодився на ці умови, і тепер дотримуйся контракту. Якщо хотів зустрічатися з Соломією, то не варто було підписувати договір. Ти отримав усе: інвестиції, дозвіл на землю, доступ до мереж і ресурсів, а тепер, коли все збудовано, ти порушуєш угоду.
Мої пальці мимоволі складаються в кулаки. Не розумію претензій Ірини та чого вона хоче досягти. Не витримую та злегка підвищую голос:
— І що ти мені пропонуєш? Удавати щасливе подружжя?
— Я нічого не пропоную, — Ірина ледь усміхається. — Я ставлю умову.
— Яку? — насторожено зіщулюю очі.
– Ми ще не знаємо чи то твоя дитина. Зроби тест ДНК. Якщо це справді так, то я змирюся, що ти бігаєш до неї.
Тиша розростається між нами, мов прірва. Я не можу вимагати від Софійки таке. Вона може неправильно все зрозуміти та образитися. Проводжу рукою по волоссю:
— Ти серйозно?
— Абсолютно. Якщо ти думаєш, що я блефую, то спробуй перевірити. Якщо не дотримаєш слова, то батько миттєво розірве контракт, заблокує ліцензії, відкличе гарантії, усе завалиться.
Вона нахиляється вперед, а її очі палають. Розумію, що ці погрози реальні. Почуваюся, наче у пастці. Важко вдихаю і легені обпікає повітря:
— Добре, буде тобі тест. Але Ірино, це моя дитина і ти більше не влаштовуватимеш істерик після кожного мого візиту до дитини.
— Якщо це твоя дитина, то все має бути таємно, без розголосу. Зроби тест у цій клініці. Вона приватна, тут гарантують анонімність та точність тестів.