Розділ 20

Я вагаюся. Кусаю губу, але жодної кращої ідеї не спадає на думку. Мені потрібно терміново дістатися до клініки й у цьому випадку нерозумно відмовлятися від допомоги. Невпевнено киваю та беру сумочку з салону. Ми підходимо до його авто. Як справжній джентльмен, він відкриває дверцята. Я сідаю, поправляю ремінь, притримую живіт. Авто вирушає вперед, своїм рухом посилюючи мою тривогу.
Сергій веде безтурботні розмови, а я тільки підтакую. Не вірю у людську безкорисливість й не можу зрозуміти, що йому від мене потрібно. Прямо він не каже, отже доведеться зачекати. Ми під’їжджаємо до клініки, і в мені все перевертається. Сергій щось говорить, але я не слухаю. Бачу Данила і моя душа тікає до п’ят. Сергій паркує авто буквально в кількох метрах від нього. Шанси, що він нас не помітить мізерні. Хоча, кого я обманюю, їх немає. Данило дивиться на авто Сергія злим поглядом. Я відчуваю провину, хоча нічого не винна Данилу. Мені стає жарко. Тепло ллється по спині, але пальці холонуть. Не поспішаю виходити з авто. Повільно відстібаю пасок безпеки:
— Дякую, що підвіз!
— Завжди радий. Тебе зачекати?
— Ні, — поспішно заперечую. — Я й так завдала тобі багато клопотів. Звідси доберуся на таксі.
— Тоді я зачекаю. Потрібно ще відремонтувати твоє авто.
— Не хочу тебе затримувати. Ти зробив багато, цього достатньо. Далі я сама впораюся.
Ледь встигаю договорити. Данило підходить до авто і Сергій його помічає. Не бачу сенсу й далі ховатися в салоні, адже судячи з розлюченого вигляду Данила, він мене побачив. Я виходжу на вулицю. Сергій робить це саме. Обходить авто й щиро дивується:
— О, Данило! — простягає руку. — Ти чого тут?
Данило тисне долоню чоловіка, але не відводить довірливого погляду від мене. В його очах вирує буря, а вилиці напружилися від злості. Він повністю ігнорує питання та задає своє:
— А ти таксистом підробляєш?
— Ні. У Соломії зламалося авто, от я і підвіз її.
— У неї є кому її підвозити, — Данило хапає мене за зап’ястя та злегка стискає. — Чому мені не зателефонувала?
— Я збиралася, але Сергій подзвонив першим і запропонував допомогу, — з моїх вуст це звучить мов виправдання. Сергій підозріло зіщулює очі:
— І все ж, Даниле, чому ти тут? Привіз Ірину у клініку?
— Ні, я прийшов на УЗД Соломійки.
— Навіщо? — Сергій округлює очі й здається починає розуміти. Його погляд зупиняється на руці Данила, котра тримає мене. Сергій прикладає долоню до рота. — Соломія казала, що на УЗД має зустрітися з батьком своєї дитини. Ти тут, і… — чоловік замовкає, наче не може вимовити в голос свої здогади. Данило киває:
— Так, Сергію. Соломійка носить мою дитину. Ми колись зустрічалися понад рік.
Сергій проводить рукою по волоссю та опускає її донизу. Не можу зрозуміти чим він шокований більше: новиною про батька моєї дитини, чи те, що Данило у всьому зізнався. Чоловік кладе руки в боки:
— Оце так! Ірина знає?
— Знає, — Данило гаркає, мов розлючений звір.
— І як вона це сприйняла? Чекай, вона на восьмому місяці, Соломійка на шостому, це ж виходить, ти зраджував своїй дружині?
Докір, з яким говорив Сергій повністю виводить Данила з рівноваги. Він злиться та супить брови:
— Нікому я не зраджував, і взагалі, це не твоя справа. Нам час на УЗД, а то ще запізнимося.
Чоловік тягне мене до входу в клініку. Ми заходимо та опиняємося у невеличкому тамбурі. Він притискає мене до стіни та кладе руки по обидва боки від мене. Почуваюся заточеною у клітку. Данило супить брови:
— Що це було?
— Ти ж чув, моє авто зламалося, Сергій був поруч і приїхав, — намагаюсь зберігати спокій, хоч серце гупає у грудях, немов церковний дзвін.
— Чому за тобою приїхав Сергій, а не я? Ти мала б зателефонувати мені. Ми ж домовлялися, ніяких чоловіків.
Його наказовий тон розпалює у мені гнів. Він говорить так, наче має на мене якесь право, наче сам не живе з іншою жінкою та не вважається одруженим. Безстрашно дивлюся в його очі, котрі блищать злістю. Хочеться показати йому, що я не його власність, не покірна собачка, котра робитиме все за першим покликом. Хитаю головою:
— Це ти сказав, я не погоджувалася. Крім того, не знала, що маю просити у тебе дозволу, з ким спілкуватися.
— Між вами щось є? — зелене поле в його очах перетворюється на океан ревнощів.
— Якщо й так, тобі яка справа? — навмисно дражню його. — Ми домовилися, що ти тільки батько моєї дитини.
— Не тільки! Ти моя кохана дівчина і я не можу бачити тебе з іншими чоловіками.