Розділ 16

Фільм закінчується, проте Ірина не поспішає вимикати телевізор і навіть не рухається. Я повертаю голову до неї. Здається вона спить. Її тіло надто м’яко прилягає до мого, а долоня на моєму передпліччі. Не витримую й обережно зсуваюся з дивану. Поправляю ковдру та йду до ванної кімнати.
Прийнявши душ, прямую до своєї спальні. Заглядаю до вітальні. Ірини немає, а на її місці лише помнута ковдра. Заходжу до своєї кімнати. Через спеку знімаю весь одяг та залишаюся в одних боксерах. Вікно відчиняю навстіж і впускаю всередину нічну прохолоду. До спальні заходить Ірина. У напівпрозорому білому халатику застигає на порозі. Одяг зовсім не приховує її довгі стрункі ніжки, а глибоке декольте залишає мало простору для фантазії. Відчуваю її масний погляд на своїх плечах, м’язистих руках, грудях, животі… Я не соромлюся, але від такої уваги хочеться прикритися. Вона невинно змахує віями:
— Я заснула. Пробач за незручності, просто важкий день.
— Нічого, я все розумію, — розстеляю ковдру та закидаю її на руку. Притискаю до себе та хоч трохи ховаю свій оголений торс.
— На твоєму плечі солодко спати. Я вже забула, як це, грітися у теплих обіймах. Біля тебе навіть дитина не штовхалася і спокійно спала.
Вона повільно наближається. Халатик розлітається на стегнах, світло від нічника ковзає по її тілу. Я відвертаю голову і напружено стискаю ковдру у руках. Вона має вигляд хижачки, яка хитрістю намагається вполювати здобич. От тільки на мене це не діє. Кожна жінка лише бліда тінь в порівнянні зі Соломійкою.
— Сподіваюся скоро у тебе з’явиться чоловік, і ти грітимешся у його обіймах, — говорю холодно, щоб у жінки навіть не закрадалася слабенька надія на спільне майбутнє зі мною.
— Говориш так, наче це просто, як сходити в магазин і обрати гідного чоловіка. Ти знаєш, моє серце зайняте тобою.
Її пальці ковзають по моєму плечу. Вона ледь торкається шкіри. Різко ловлю її руку, не дозволяючи до себе торкатися.
— Ірино, не роби цього. Не перетворюй нас на щось, чим ми ніколи не були.
— А якщо я хочу, щоб ми стали кимось новим? — її голос ледь чутний, майже ніжний. Вона дивиться на мене великими, вологими очима. — Я жінка, яка має почуття. Я кохаю тебе. Хіба це злочин?
— Ні, — зітхаю. Міцно стискаю губи й різко, наче відриваю пластир, зізнаюся. — Але це не взаємно. Чомусь до вчора ти мовчала про свої почуття. Ми були друзями, а з появою Соломійки тобі захотілося чогось більшого.
— Я боюся, Даниле, — в її очах ховаються сльози. — Через неї ти нас покинеш. Гадала, ти зрозумієш, що я для тебе важлива, однак з її появою все змінилося. Я впевнена, що то не твоя дитина, але ти надто довірливий, щоб побачити правду. Поки вона ходить на побачення з іншими чоловіками, ти залишаєшся їй вірним.
Злість кипить у венах. Нестерпна думка, що до моєї Соломійки хтось торкався.
— Моє особисте життя не вплине на наші з тобою стосунки. Все, як домовлялися. Вдаємо подружжя рік, ти отримуєш гроші Арсена і ми прощаємося.
Вона мовчить. Напружується, я відпускаю її руку. Ірина гордо розвертається та прямує до виходу:
— Добраніч, обіцяю, більше не торкатимусь і не турбуватиму своєю присутністю.
Я нічого не відповідаю. Вона зникає за дверима і я полегшено видихаю. Останнім часом її присутність як тягар. Залишається сподіватися, що Ірина дотримає слова і більше не залицятиметься.

Соломія
Вранці заварюю чай та готуюся до поїздки в офіс. Здебільшого я працюю дистанційно, але сьогодні мене хочуть там бачити. Одягаю широку сукню до колін, яка не обмежує мої рухи. У ній помітний округлий животик, і я розумію, що його не приховати. Роблю бутерброд та радію, що ранкова нудота минула. Сідаю за стіл і підношу бутерброд до рота. Не встигаю відкусити, як чую дзвінок у двері. Розчаровано кладу їжу на тарілку та йду відчиняти. У вічко бачу Данила. Все всередині мене обпалює жаром. Серце схвильовано калатає під грудьми, наче цей чоловік й досі для мене щось означає. Похапцем дивлюся у дзеркало та поправляю волосся. Важко видихаю і, наважившись, відчиняю двері.
— Данило? — вдаю здивування. — Що ти тут робиш? Ми ж домовилися, що не зустрічатимемося до народження дитини, а я ще не народила, як бачиш.
— Є розмова, — нахабно протискається між мною та дверною коробкою. Його тіло торкається мого живота й це змушує мене відступити вбік. Впевнено заходить на кухню та кладе паперовий пакет з логотипом пекарні на стіл. Я суплю брови:
— Я гадала, вчора ми все обговорили. Що ти хочеш?
— Побачити тебе, — різко розвертається і його погляд прилипає до моїх ніжок.
— Ти вже мене побачив. Ціль досягнуто? Можеш іти.