Розділ 15

— Я не обіцяв кохати тебе, я обіцяв подбати, і я це роблю.
— Я не вимагаю від тебе кохання, але прошу залишатися поруч, — її голос тремтить. — Чомусь, до появи Соломії у нашому домі ти про неї не згадував, а вчора у тебе несподівано прокинулося кохання.
Звучить так, наче вона мені зовсім не вірить. Хоч я не зобов’язаний нічого доводити, але виправдовуюся:
— Я її не забував. Весь час придушував у собі почуття до неї, але нічого не виходить. Неправильно давати тобі надію на спільне майбутнє.
— А може, я просто хочу хоч трішки тепла? Хоч краплю ілюзії, що хтось поряд не через жалість, а тому, що хоче бути зі мною? Скажи мені тільки одне, — її голос стає тихішим, глухим. — Ти хочеш залишити нас?
Я б з радістю це зробив. Хочеться подарувати Соломії ту турботу, на яку вона заслуговує. Проте обов'язок та обіцянка не дозволяють цього зробити. Сподіваюся через рік я стану вільним і робитиму зі своїм життям, що захочу. Надіюся тоді не буде надто пізно для наших стосунків з Соломією. Не наважуюся озвучити таке і хитаю головою:
— Ні, я обіцяв бути з тобою рік і я дотримаю слова. Ми розлучимося лише через рік, як домовлялися. Я буду поруч, але не як чоловік, у якого ти закохалася. Я не належу тобі. Соломія не буде нічого компенсувати. Ту оранжерею я оплачу. Ти ж розумієш, що я дбатиму про свою дитину? Нехай ми не разом, але я не відмовлюся від дитини.
— Так, звісно, якщо це твоя дитина. Треба це перевірити, — Ірина складає руки на колінах. — Зараз вона активно шукає собі чоловіка. Сергій обмовився, що Соломія запросила його на ділову вечерю. Сказала, що знайшла йому клієнтів, котрі хочуть встановити сигналізацію. Так от, контакти клієнтів вона не дала, а активно залицялася. Вони навіть поцілувалися вкінці. Добре, що у Сергія вистачило розуму попрощатися з нею, хоч вона натякала на продовження вечора у себе вдома.
Її слова, наче отрута, проникають під шкіру. Ревнощі роздирають груди і я стискаю пальці в кулак. Вранці ті губи палко цілували мене. Перед очима виникають яскраві спогади її поцілунків, дихання, легкого тремтіння. Це приводить до тями і я хитаю головою:
— Не вірю. Це зовсім не в її стилі.
— Ну, хочеш запитай у Сергія, — Ірина байдуже стискає плечима. Підозріло зіщулюю очі:
— А тобі Сергій завжди звітує з ким ходить на побачення?
— Ні, але у цьому випадку сказав. Ми нещодавно розмовляли.
Моє дихання збивається. Не хочеться, щоб Соломійка з кимось зустрічалася. Я був дурнем, коли вважав, що зможу її відпустити. У грудях виникає бажання зачинити її у високій вежі, щоб ніхто не смів наближатися до неї. Ірина дивиться на екран телевізора та відкидає волосся назад, оголюючи ключиці:
— Ти намагаєшся побачити у людині хороше, навіть там, де нічого цього немає, — опускає долоню на мої штани. Її рука рухається від коліна доверху та на мить торкається внутрішньої частини моєї ноги. Вона забирає ковдру, яка слугувала своєрідним бар’єром між нами. — Ти завжди був стриманим і дуже гарячим водночас.
Кладе голову на моє плече. Я напружуюсь. Рука дівчини обережно торкається моєї. Пальці ковзають по шкірі повільно, невинно, але з надлишком натяків. Я смикаюся. Не хочеться давати їй марні надії:
— Іро, я не той чоловік, хто тобі потрібний.
— Тихо, — шморгає носом та ледь схлипує. — Я нічого не прошу. Просто посидь зі мною. Подивимося разом фільм. Я не знаю, куди втекти від цієї самотності.
Дівчина кладе долоню мені на груди. Я не можу їй відмовити. Спогади про брата живі та болючі. Це з ним вона мала б зараз сидіти. Її подих ковзає вухом:
— Ми можемо зцілити одне одного. Разом, легше пережити втрату.
Вона підіймає голову, і її губи опиняються занадто близько до мого обличчя. У блакитних очах грайливий блиск і вона тягнеться до мене. Одразу відхиляюся та ловлю її зап’ястя:
— Це не правильно. Зараз у мої обійми тебе штовхає біль втрати.
— Чому ти так вважаєш? Ми обоє живі, Арсена вже немає. Хоч тільки на папері, але ми сім’я. Зараз просто подивимося телевізор. Це все, — Ірина переводить погляд на екран.
Я сиджу напружено, весь час чекаючи підступу. Це все здається неправильним. Її голова на моєму плечі, я чую її дихання, ми надто близько одне до одного. У моїх думках Соломія. Досі не віриться, що вона ходила на побачення з Сергієм. Уява вимальовує яскраві непристойні образи та розносить венами злість. Намагаюся заспокоїтися. Не варто робити передчасних висновків, може це все неправда.