Розділ 14

— Він одружився з іншою, — чесно зізнаюся. Не маю наміру розповідати про минуле з Данилом, але Сергій не приховує цікавості:
— Не вірю, що знайшовся чоловік, який проміняв тебе на когось іншого.
— Але це сталося, — ховаю погляд у підлогу.
Несподівано відчуваю теплий дотик на своїй руці. Пальці Сергія лагідно пестять шкіру, викликаючи збентеження:
— Я б тебе ні на кого не проміняв. Ти вродлива, розумна, добра.
— О, і це ти зрозумів за пів години спілкування зі мною? — вдавано сміюся, забираю свою руку та поправляю волосся. Ці загравання здаються дивними. Сергій не відводить погляду від мене:
— Це відчувається на енергетичному рівні.
Підходить офіціантка і чоловік замовкає. Вона забирає порожні склянки:
— Принести рахунок, чи замовите щось ще?
— Замовимо десерт, — Сергій говорить впевнено, наче зараз збирається їсти шоколадний торт. Я дивлюсь на зап’ястя, де мав би бути годинник:
— Ой, мені вже час, тому, будь ласка, роздільний рахунок.
Збираюся оплатити за себе сама. Не хочеться, щоб Сергій думав, наче у нас побачення, хоча, судячи з приємного вечора та його натяків, цю зустріч можна і так назвати. Чоловік одразу заперечує:
— Ні, ти що! Це ж я тебе запросив, до того ж дякую за консультацію, — він киває офіціантці. Вона приносить йому рахунок і він все оплачує. Я підводжуся:
— Дякую за вечерю!
Йду на вулицю, Сергій прямує за мною. Стоїмо біля мого авто. Він тупцяє на місці:
— Якось повторимо? Мені сподобалося з тобою вечеряти.
— Е… так. Може десь пізніше, — невпевнено нямлю та опускаю погляд.
Не збираюся більше бачитися з ним, але через ввічливість не можу заперечити. Чоловік неочікувано різко нахиляється і цілує мене у щічку. Я навіть не встигаю відреагувати.
— Я зателефоную, — впевнено заявляє.
Розгублена та збентежена, я відчиняю двері авто. Розміщуюся за кермом і заводжу двигун. Весь вечір думаю про цю зустріч, й не можу зрозуміти намірів Сергія. Навіть, якщо я йому й справді подобаюся, то моя вагітність має його відлякати.

Данило
Повертаюся додому з відчуттям каменя в грудях. У голові ще крутиться обличчя Соломії: кохане та ніжне. Вона відштовхнула мене і я навіть не можу її звинуватити. Заходжу до квартири. Всередині напівтемно, лише блимотіння телевізора освітлює вітальню. Ірина сидить на дивані, обгорнута тонкою ковдрою. Вона навіть не обертається, коли я заходжу.
— Привіт, — заглядаю до вітальні й планую піти в душ.
— Ти пізно, — вона не відриває погляд від екрана. — Думала, не прийдеш.
— Я затримався. Було багато роботи, — брешу.
Насправді не хотілося повертатися до цієї квартири, де все здається чужим. Чужі речі, жінка, дитина. Такого затишку, як поруч зі Соломією я не відчуваю ніде. На жаль, зрозумів це все тільки тоді, коли її втратив. Ірина плескає долонею по дивану:
— Посидь поруч. Мені самотньо. Сьогодні важкий день, я згадувала Арсена.
Ці слова зупиняють мене. Внутрішньо стискаюсь, але нічого не кажу, лише опускаюсь на край дивану. Ірина одразу нахиляється до мене ближче. Її коліно ковзає вздовж мого стегна, а ковдра зісковзує з плеча, оголюючи ключицю й тонку бретельку шовкової майки. Вона притискається боком, наче шукає захисту.
— Пам’ятаєш, як Арсен любив цей фільм?
Я лише злегка киваю. Розумію, їй самотньо і вона тужить за братом. Проте це не виправдовує її обману. Через мене кохана жінка мені не вірить. Вдавано прокашлююся і починаю складну розмову.:
— Я говорив сьогодні зі Соломією. Вона сказала, що ти її звільнила.
— Так, не сподобалися ескізи, — Ірина напружується.
— А може справа у її вагітності та у моєму з нею минулому? — одразу озвучую свої підозри. Вона киває.
— І це теж, але дизайнер з неї поганенький.
— Ти сказала їй, що у нас справжній шлюб, — спалахую злістю. Ірина не заперечує, а зберігає холодний спокій:
— Так, не кричати ж з усіх кутків про фіктивність шлюбу, адже тоді у ньому не буде сенсу. Не варто розповідати про це будь-кому.
— Соломія не будь-хто, вона моя кохана жінка, — не витримую та озвучую правду.
Ірина блідне, згасає вогник в її очах. Губи легенько тремтять, але вона швидко ховає це за іронічною напівусмішкою.
— Кохана? — перепитує тихо, наче перевіряє, чи правильно почула. — І це ти кажеш мені після обіцянок перед Арсеном?