Розділ 11

Її слова зачіпають за живе. Стискаю губи та складаю ескізи у теку.
— Проте я не зможу компенсувати вам витрати на оранжерею. Якщо відверто, то у цьому не тільки моя провина.
— Не перекладай свою провину та не шукай винних. Ти компенсуєш нам все. Звісно, я увійду у твоє положення і не вимагатиму повернення грошей сьогодні. Я почекаю місяць.
Здається, я відчуваю як моє волосся стає дибки. У мене й близько немає таких грошей.
— Не впевнена, що зберу потрібну суму. До того ж, ваші ворота пошкодили мені авто. Я ж не вимагаю відшкодувань у того, в чиїх руках знаходився пульт, — красномовно натякаю на неї.
— Ті дрібні царапини ніщо у порівнянні з нашою елітною оранжереєю. Ти виплатиш половину, а якщо відмовишся, то вирішимо все у судовому порядку, де тобі доведеться виплачувати всю суму. У мене є запис з відеостережень.
Я стискаю губи. Одразу помічаю як зникає приязність Ірини. Вона переходить на “ти”, посмішка сповзає з її обличчя, а у голосі відчувається роздратування. Хочеться віддати їм все, тільки б залишили мене у спокої. Притискаю теку до себе та киваю:
— Добре, що хоча б у моєму звільнені ми дійшли спільної згоди. Прощавайте, Ірино!
Розвертаюся й хочу гордо залишити цей дім, проте слова дівчини, наче отруйні стріли, летять у спину:
— Тримайся від Данила подалі. Зробиш це і я пробачу тобі борг. У нього є кохана дружина, скоро народиться його дитина. У нас сім’я. Наполегливо рекомендую не лізти до нас. Тобі тут нічого ловити, я не віддам тобі свого чоловіка.
— А я й не претендую. Якби він справді був твій, то ти б нічого мені не рекомендувала, адже була б впевнена у своєму чоловіку.
Швидкими кроками йду до виходу. Сідаю в авто та їду від будинку Артюхових. Обличчям котяться сльози. Я майже повірила Данилу. Хотілося, щоб всі його слова були правдою. Наче в трансі приїжджаю додому. Роблю заспокійливий чай та обіцяю собі більше не плакати через Данила. Я маю розуміти, що він не той чоловік, у якого я колись закохалася. Вмощуюся на ліжку та беру книгу до рук. Хочеться відволіктися й не думати про проблеми. Повністю поринаю у захопливу історію.
Дзвінок у двері змушує відірватися від читання. Йду до дверей і дивлюся у вічко. Данило. Мимоволі стискаю пальці в кулаки. Ну, він зараз у мене отримає. Зараза така! Різко відчиняю двері. Чоловік встигає відхилитися й крихітні сантиметри рятують його від удару дверей. Він тримає в руках пакет з фруктами та тортом. Не питаючи дозволу, заходить всередину, ледь не збиває мене з ніг:
— Я приніс тобі трохи фруктів і торт. Твій улюблений “Київський”.
Я зачиняю двері й дивлюся, як Данило нахабно хазяйнує на моїй кухні. Не соромлячись, кладе фрукти на стіл, наповнює чайник водою та ставить кип’ятити. Я обурююся:
— Не потрібні мені твої фрукти. І торт забери.
Дивлюся на ніжний крем і у животі щось скручується. Не можу відмовитися від улюбленого торта. Данило розставляє чашки, наче й справді збирається пити зі мною чай з тортом.
— А це не тобі, а малюку. Дитині потрібні вітаміни.
— У тебе є дружина, про яку варто дбати. Я говорила сьогодні з Іриною. Вона сказала, що ваш шлюб справжній і дитина твоя.
— Що? — Данило пирхає. — Ти, мабуть, не так зрозуміла. Не могла вона таке сказати.
— Що тут можна не так зрозуміти? Ви почали зустрічатись перед смертю Арсена, вона завагітніла і ви одружилися. Ти брехун, Данило. Тобі не вистачає сміливості визнати свою зраду.
— Не було зради, — гарчить у відповідь. — Я не міг зрадити коханій жінці, не міг зрадити тобі. Я з тобою чесний. У нас фіктивний шлюб, і я з'ясую чому Ірина збрехала.
— Мені все одно, який у вас шлюб. Забирай свої пакети і вимітайся, — кажу впевнено, але погляд затримується на торті. Данило відкладає ніж вбік, яким щойно розрізав торт.
— Я думаю про тебе весь час. Щоночі притискаю до себе подушку і уявляю, що то ти. Мрію про тебе весь час. Хотів після розлучення знайти тебе. Якби ти з кимось зустрічалася, то я б не заважав, але якби була вільна, то я б одружився з тобою.
— Ти не запитав чи хочу цього я. Так от, не хочу. Ти кажеш, що не з нею, але ти живеш там. Ірина стверджує, що ви спите в одному ліжку.
Його голос зривається.
— Я не знаю навіщо вона тобі збрехала. Ти навіть не уявляєш, як я хочу доторкнутися до тебе зараз, — він робить крок ближче.