Розділ 10

Зовсім не хочеться бачитися з Іриною. Переконую себе — це тільки робота, я професіонал і ніякі особисті драми не стануть мені на заваді. Закінчую близько п’ятнадцятої, залишаючи білі плями на макеті, навмисно для того, щоб врахувати побажання Ірини. Підїжджаю до будинку та паркую авто біля воріт. Навчена гірким досвідом не хочеться заїжджати всередину. Сподіваюся я тут ненадовго. Беру теку та виходжу з авто. Натискаю на дзвоник у хвіртці.

Ірина відчиняє з широкою усмішкою на вустах. Має ідеальний вигляд: акуратно зачесане волосся, легкий макіяж, сукня, котра вигідно підкреслює вагітний живіт.

— Проходь, — запрошує голосом, як у старої знайомої. Без жодної нотки роздратування чи неприязності. Я сумніваюся, що Данило й справді їй щось сказав про нас. Ми прямуємо на кухню. Серед коробок бачу чайник на підлозі та посуд на старому столі, заляпаному фарбою:

— Я щойно зробила чай. Можливо, хочеш з лимоном?

— Дякую, не треба. Я надовго не затримуватимусь. 

Вона жестом запрошує сідати на білий шкіряний диван у поліетилені. Я вмощуюсь на краєчку. Ірина сідає поруч, наче зброю, тримає чашку в руках. Я показую їй ескізи. Вона швидко переглядає та кривиться:

— Це зовсім не те, що я хочу. Здається ви взагалі не чули моїх побажань. Що це за комлір стін? Я ж казала, хочу ліловий, а це який?

Я суплюся. Чітко пам’ятаю інструкції щодо кольору і ліловий там взагалі не звучав. Все запропоноване мною Ірина відкидає. Не витримую й озвучую свої підозри:

— З вами говорив Данило, тому вам нічого не подобається? Він сказав, що ми колись зустрічалися?

Дівчина блідне. Я не поспішаю говорити про його батьківство. Вона кладе теку на диван і хитає головою:

— Ні, я нічого про це не знаю. Мабуть, це було дуже давно і несерйозно, якщо він не вважає за потрібне мені про це розповідати. Крім того, я вважала, що ви познайомилися вчора, хіба ні? — б’є по болючому. 

— Ні, ми зустрічалися понад рік, а після смерті Арсена Данило безслідно зник. Я тільки вчора дізналася, що він одружився, — прикушую губу і уважно стежу за реакцією дівчини. 

Здається, ця новина не стала для неї несподіванкою. Обличчя Ірини не виказує жодних емоцій і вона явно не схожа на дівчину, яка щойно про дізналася. Я хочу зрозуміти, чи Данило зустрічався з нами обома одночасно, чи справді у нього фіктивні стосунки. Ірина гордовито задирає голову:

— Якраз перед смертю Арсена ми почали зустрічатися. Очевидно, Данило покинув тебе, бо знайшов кращий варіант. Уже через місяць зустрічань він запропонував мені заміжжя. Я ми відмовилася, але коли дізналася, що вагітна, то погодилася на цей шлюб. Зрештою, ми все одно б одружилися. Ми ж кохаємо одне одного.

Ці слова пронизують блискавкою до кісток. Брехло! Злість на Данила стає сильнішою й ураганом вирує у серці. Ірина навіть не здогадується, що вона у фіктивному шлюбі. Не хочеться ставати перепоною їхньому щастю. Зважаючи на вагітність Ірини, обережно, щоб вона ні про що не запідозрила, цікавлюся: 

— Я знаю, що раніше ви зустрічалися з Арсеном. Збоку ваш шлюб має такий вигляд, наче ви обоє погодились на це заради пам’яті про Арсена. 

Вона бере  чашку до рук та робить декілька ковтків, наче відтягує неминучий момент. Кладе її на стіл та підіймає брови догори:

— Ви помиляєтеся. Ми справжнє подружжя. Живемо разом, спимо в одному ліжку, готуємо, розмовляємо, плануємо майбутнє і до того ж  скоро у нас народиться дитина, — Ірина погладжує живіт, а мене кидає в жар. — Данило поруч не тому, що мусить, а тому, що хоче.

Серце в грудях гупає, наче хтось б'є кулаком зсередини. Змушую себе мовчати та слухаю далі:

— Можливо, ти бачиш у ньому лише спогад, але я бачу в ньому чоловіка, з яким зможу побудувати повноцінну люблячу сім’ю, — її голос трохи тремтить, але вона не зупиняється. — Можливо між вами щось і було, але зараз він зі мною. Ми щасливі, будуємо будинок та чекаємо на народження дитини.

Почуваюся обманутою. Данило мені збрехав. Це вчерговий раз доводить, що не варто впускати його у своє життя. Заради збереженння своєї нервової системи, мені потрібно триматися від сімейки Артюхових на відстані. Я підводжуся.

—  Оскільки мої ескізи вам не підходять, то, гадаю вам потрібно знайти іншого дизайнера.

– Так, я теж про це думала. Я ж не винна, що ти така бездарна.