35. Богдана. Розмова з Веніаміном

Я вирішила зайти до Веніаміна в номер, не хотілося, щоб хтось підслухав нашу розмову. Коли постукала, він практично одразу відчинив переді мною двері і наші погляди зустрілись.

— О, це ти. Я тобі писав ввечері. І в двері стукав. 

 — Вибач, я була в Сема, — сказала я, відчуваючи, що червонію. — І власне про нього я б хотіла поговорити…

— Ти ночувала у нього? — він зазирнув мені в очі і підтис губи.

 — Так, — кивнула я. Було соромно, але відступати вже запізно. та й я збиралася розставити всі крапки над “і”, щоб не давати Веніаміну надії на те, що щось може змінитися.  — Ми з ним помирилися і зрозуміли, що маємо бути разом. 

— Значить, він прийняв дитину? — запитав Веніамін. 

 — Я йому ще не сказала… — я відвела погляд. — Але скажу найближчим часом. 

— Не сказала? — здивувався він. — Ну ти даєш… Ну, це твоя справа. 

 — Чому ти так здивувався? — швидко запитала я.  — Я просто хочу якось підготувати Сема до цієї розмови… Не казати все прямо в лоб…

— Це все не моя справа. Я вважаю, ти взагалі робиш помилку. Але справа твоя, — він відвів погляд. 

 — Чому я роблю помилку? Ми кохаємо одне одного, у нас буде дитина… Було непорозуміння, ми з Семом не так дещо зрозуміли, але тепер поговорили і все стало на свої місця…

— Він не прийшов до тебе, не поговорив. Йому було все одно. Інакше він би тебе знайшов, Бодю, — не погодився Веніамін. 

Я зітхнула. Так, ця думка не раз приходила мені на думку. Але звідки нам знати. що коїться в голові іншої людини? Навіть якби ми в якійсь ситуації чинили так, то не факт, що інший не зробив би зовсім інакше…

 — Він дуже гордий, — відповіла я. — Образився, що я тоді пішла, нічого не сказавши, може, подумав, що мене розчарувало те… ну, розумієш, що… Не хотів нав’язуватися, вирішив, що краще залишити все як є…

— Те, що він в ліжку не дуже? — хмикнув Веніамін. 

 — Мені подобається він в ліжку, — я відчула образу через те, що Веніамін так придирається до кожного мого слова. — Втім, як ти сам сказав перед цим, це тільки наша особиста справа. Тому я хочу вибачитися перед тобою, ти дуже мені допоміг у складну хвилину, але я не можу зустрічатися з тобою. Сем буде ревнувати… Тому краще нам не дуже багато спілкуватися зараз.

— Ти робиш велику помилку, Бодю, — він зітхнув. — І коли ти це зрозумієш, вже може бути пізно. Але роби, що хочеш. Втім, коли ти зрозумієш, що він не гідний тебе, приходь, — він на мить замовк, а потім зазирнув мені в очі і сказав: — Я кохаю тебе.

Мені стало шкода його, він виглядав таким засмученим, коли це говорив…

 — Ти хороша людина, я впевнена, що ти скоро зустрінеш дівчину, яка матиме до тебе взаємні почуття. Не ображайся, будь ласка, на мене. Я від усієї душі бажаю тобі щастя, — сказала я. 

— Я теж хочу, щоб ти була щаслива. Ну, ти почула мою пропозицію, — він відвів погляд. — Іди. Більше не буду тебе затримувати тут.

 — Дякую тобі, — кивнула я і вийшла з його номера. Відчула полегшення від того, що ця складна розмова вже позаду, що тепер ніщо не стане на заваді нашим із Семом стосункам…