34. Сем. Все на краще?

Незважаючи на те, що вона була вагітна від іншого, вона була готова з ним порвати і це вселяло в мене надію. 

Хоча, в той самий час це була і велика відповідальність. Все ж, раз у Богдани буде дитина, це трохи змінює все. 

Але мене на диво не дуже лякало те, що в неї буде дитина. 

І все ж, коли вона вже прийняла душ і вдяглась, я відчув якусь тривогу. 

Я провів її до дверей мого номеру, але ніяк не міг відпустити її долоню. 

— Чомусь я хвилююсь, — сказав я чесно. — А раптом він тебе перевпевнить?

 — Не хвилюйся за це, — вона піднялася навшпиньки і торкнулася губами моїх губ. — Я ніколи не відмовлюсь від тебе…

— Добре, — я кивнув і обійняв її. — Щойно поговориш з ним — маякуй. У нас до післяобідніх семінарів пів дня вільних.  

 — Так і зроблю, — кивнула вона.  — До зустрічі! 

Богдана пішла, і саме в цей момент мій телефон задзвонив. Я поглянув на екран і побачив, що дзвонить Альбіна. 

Треба пояснити їй, що між нами нічого не може бути. Певно, я не дуже правильно вчинив, коли сказав їй, що буду тут, і спонукав її тут поселитись. 

Але ж вона вже бачила Богдану, я вже ясно дав зрозуміти, що хочу стосунків саме з Богданою. Але може через те що Богдана тоді була там і я нервував, Альбіна не все зрозуміла?

Я взяв слухавку.

— Алло?

 — Привіт, — радісно сказала вона.  — Як у тебе справи? Може, сходимо разом в гори? 

— Давай краще зустрінемось тут, в кафе при готелі. Нам треба поговорити, — я вирішив, що краще за все пояснити все один на один, не по телефону. Я вибачуся за те, що покликав її в цей комплекс, сподіваюсь, вона не буде сильно ображатися.

 — Без проблем, я з радістю побазікаю з тобою за чашкою кави. — погодилась вона. — Коли мені підійти до кафе? 

— Зараз можеш? — запитав я. Хотілось пошвидше з цим розібратися. — Чи скільки часу тобі потрібно?

 — Так, через хвилин десять можу, треба причепуритися, — вона безтурботно засміялась. 

— Добре, тоді за десять хвилин там і зустрінемось, — сказав я. — До зустрічі, — і відбив виклик.

Вдягнувся, привів себе трохи в порядок і пішов до кафе внизу, до нього була буквально хвилина з мого другого поверху. 

Коли спустився, одразу побачив Альбіну в кафе, її було видно від входу, вона дійсно швидко зібралась.

Я підійшов до неї, ще раз привітався і сів за столик.

Офіціант прийняв у нас замовлення, а коли він відійшов, я сказав: 

— Дякую, що прийшла. Я хотів спочатку вибачитись перед тобою… — почав я. 

 — За той випадок у номері? Та не варто вибачатися. я розумію, що то просто випадковість. І взагалі було навіть весело, — вона лукаво глянула на мене. 

— У мене з Богданою серйозні стосунки, — сказав я. — Я кохаю її. 

 — Справді? — здивувалась вона. — Але я бачила її з якимось іншим чоловіком…

— А це вона спеціально робила, щоб мене позлити, — це була не зовсім правда, але все ж я вирішив, що найкраще було сказати саме це. — Ну, і я тобі сказав назву комплексу тільки через це. Мені соромно за цей мій вчинок, це було неправильно, вибач.

 — Ясно… — протягнула вона. — Ну нічого, нам із подругою тут подобається, так що все на краще… Але несподівано, що в тебе є дівчина. І вона, здається, вагітна… А твоя мама знає. що в неї скоро буде онук?

— Поки що не знає, — я похитав головою. — Але це ж моя справа, а не її. Хіба ні? 

 — Так, ти маєш рацію. Ну що ж. залишається тільки привітати тебе! Стати батьком — це так хвилююче! На весілля запросиш? 

— Запрошу, — я кивнув. Ну а що я мав сказати, це було ввічливо. 

Вона подумала, що то моя дитина. Ну, може це і на краще… Можливо, батькам теж треба буде згодувати саме цю версію…