33. Богдана. Найщасливіша мить

Коли Сем був так близько поруч, я відчувала лише одне бажання — обійняти його міцно-міцно і попросити ніколи не відпускати мене. 

 — Я постійно думала про тебе, — прошепотіла я, дивлячись у його очі. 

Якщо він зараз скаже щось єхидне, типу “думала, а тим часом зробила дитину з іншим”, я розвернусь і піду. І більше ніколи не заговорю з ним! 

— Я теж, — видихнув він мені в губи. — Хочу поцілувати тебе. І торкатись хочу, — він поклав долоні мені на талію. 

Мені на очі навернулися сльози.

 — Я так скучила за тобою… За твоїми поцілунками, — пробурмотіла, відчуваючи, що ось-ось розревусь, як маленька. Все-таки гормони при вагітності робили мене надто сльозливою. 

— Богдано… — він зробив декілька кроків до ліжка, тягнучи мене за собою. — Дозволь мені торкатися. І цілувати. Я хочу цього, дуже… Я теж скучив.

 — Добре, — я усміхнулась крізь сльози. — Я теж хочу цього…

Сем вклав мене на ліжко, нависаючи зверху і продовжуючи покривати моє обличчя і шию поцілунками. 

Він важко дихав, його дотики були трохи хаотичними, але дуже ніжними. 

Я заплющила очі, відчуваючи, як сильно б’ється моє серце. Цієї миті я почувалася найщасливішою людиною у світі. Сем все ще кохає мене, ми будемо разом… Я скажу йому, що це його дитина, і у нас все буде добре…

Зараз не буду говорити, не хочу відволікатися, я хочу, щоб він продовжував обіймати і цілувати мене…

— Це так приємно, — прошепотіла йому на вухо. — Не зупиняйся…

— Не зупинюсь, не зможу, — прошепотів він у відповідь, накриваючи мої губи своїми… 

***

Коли я розплющила очі, за вікном уже розвиднялося. Навіть уві сні Сем обіймав мене і пригортав до себе, ніби боявся, що я знову втечу. Але як тільки я трохи поворухнулася, міняючи позу, він теж розплющив очі.

— Привіт, — він торкнувся моєї щоки і усміхнувся.

— Привіт, — я усміхнулась йому у відповідь. Його усмішка була найкрасивішою із усіх, які я бачила. Мені хотілося думати, що відтепер на його обличчі я вже не бачитиму суворого виразу, а тільки радість від того, що ми нарешті примирились… — Як тобі спалося?

— Добре, нарешті добре, — він пригорнув мене до себе ще міцніше. — Ти ж підеш від нього, правда?

— Так, — я кивнула без вагань. Хотіла сказати, що ми з Веніаміном і не були парою, а просто друзями, але мені стало трохи соромно, бо тоді вийде, що я говорила неправду Сему.  — Я дуже хочу, щоб ми були разом, ти і я…

— Тоді так все і буде… Я кохаю тебе, Бодь, — сказав він неголосно.

Я щасливо усміхнулася, почувши ці слова. 

 — І я тебе… — сказала, не вагаючись ні миті. 

Він подався вперед і поцілував мене, прикриваючи очі. 

Я обійняла його міцно-міцно і відповіла на поцілунок. Цієї миті раптом почула якийсь легкий рух у себе в животі і аж завмерла від несподіванки. 

 — Ой, — сказала, поклавши долоню на те місце, де відчула той ледве помітний рух. 

— Що таке? — запитав він трохи схвильовано. — Щось не так? Через еее… Вчора?

— Здається, дитина заворушилась, — сказала я.  — Це так незвично… В принципі лікарка казала, що скоро я маю це відчути, але  все одно це стало несподіванкою… Не хвилюйся, ми їй нічим не нашкодили, вона надто маленька, щоб травмуватися чи щось таке…

— Це добре, — сказав він з полегшенням. — Тож тепер ми з тобою будемо разом? І ти не підеш до того Веніаміна? Скажеш йому, що тепер ти зі мною?

 — Так, скажу, — кивнула я.  — А ти пообіцяй, що більше не будеш пити. добре?

— Добре, — погодився Сем…