Глава 23. Остання пропозиція
Ранок почався з телефонного дзвінка, який Алексіс зовсім не хотіла приймати.
Вона саме снідала на кухні разом із Даміаном, коли на екрані висвітлився незнайомий номер. Алексіс уже збиралася відхилити виклик, але телефон задзвонив знову. Наче людина на тому кінці дроту була впевнена, що їй неодмінно дадуть відповідь.
— Не бери, якщо не хочеш, — зауважив Даміан, помітивши її напруження.
— Я не знаю, хто це.
— Тоді тим більше не зобов’язана відповідати.
Алексіс подивилася на телефон. Після всього, що сталося з Алісою, кожен незнайомий номер викликав у неї настороженість. Але водночас вона втомилася жити в очікуванні чергової погрози.
— Якщо це знову він, я хочу знати, чого йому потрібно.
Вона прийняла виклик і ввімкнула гучний зв’язок.
— Слухаю.
— Доброго ранку, Алексіс.
Вона відразу впізнала голос.
Її колишній ворог, чоловік, який спочатку зрадив її сестру, а потім намагався повернути її силою власного впливу, говорив так, ніби між ними нічого не сталося.
— Чого ти хочеш? — холодно запитала вона.
— Нам потрібно поговорити.
— Ми вже розмовляли. Ти отримав відповідь.
— Не поспішай із висновками. Цього разу я пропоную тобі дещо, що може бути корисним для всіх.
Алексіс обмінялася поглядом із Даміаном.
— Кажи.
— Я хочу зустрітися з тобою сьогодні. Особисто. Без зайвих людей і непотрібних свідків.
— Якщо твоя пропозиція чесна, тобі не потрібна таємна зустріч.
На іншому кінці дроту запала коротка тиша.
— Ти стала надто підозрілою.
— Ні. Я просто навчилася не довіряти людям, які вважають, що гроші дозволяють їм керувати чужими життями.
Його голос став сухішим.
— О третій годині. Готель «Роял». Той самий ресторан. Якщо не прийдеш, я вважатиму, що ти не зацікавлена в розумному вирішенні проблеми.
— Я прийду лише за умови, що зустріч відбудеться у відкритому місці. І я не обіцяю тобі тієї відповіді, яку ти хочеш почути.
— Саме тому я й хочу поговорити з тобою особисто.
Він завершив дзвінок.
Алексіс повільно поклала телефон на стіл.
— Він щось задумав, — сказала вона.
Даміан відсунув чашку.
— Без сумніву. Питання лише в тому, що саме.
— Я хочу почути його пропозицію.
— Тоді підемо до цього розумно. Ти не зустрічатимешся з ним наодинці, якщо відчуваєш небезпеку. Повідомимо Марка, куди ти йдеш, збережемо листування та домовимося про зв’язок після зустрічі. І жодних підписів чи рішень на місці.
Алексіс кивнула.
— Я нічого не підписуватиму. Але хочу, щоб він нарешті зрозумів: я не збираюся відступати.
Даміан накрив її руку своєю.
— Він зрозуміє. Тільки не дозволяй йому втягнути тебе в гру за його правилами.
— Не хвилюйся, — усміхнулася вона без радості. — Я вже знаю, як виглядає людина, яка хоче купити чужу покору.
І обидва подумали про Алісу.
До третьої години Алексіс устигла поговорити з Марком Вейлером. Вона повідомила йому про запрошення та пояснила, що підозрює спробу знову натиснути на неї через турнір.
Марк поставився до цього серйозно.
— Ти не зобов’язана приймати жодних особистих пропозицій від спонсора, — наголосив він. — Якщо він знову спробує пов’язати гроші з твоєю участю в турнірі або вимагатиме вплинути на сестру, зафіксуй його слова якомога точніше. Після зустрічі відразу повідом мені.
— Я так і зроблю.
— І ще, Алексіс. Не провокуй його навмисно. Твоя мета — з’ясувати, чого він хоче, а не перемогти його в суперечці.
— Я постараюся.
Поклавши слухавку, вона написала Даміану, що вже готова виходити.
Він чекав біля будинку на мотоциклі. Коли Алексіс з’явилася в дверях, його погляд затримався на ній.
Вона обрала темні штани, світлу блузку й коротке пальто. Волосся зібрала в охайний хвіст. Виглядала впевнено, хоча всередині відчувала напруження.
— Ти прекрасна, — сказав Даміан.
— Я їду на неприємну зустріч, а ти оцінюєш мій вигляд?
— Я можу хвилюватися за тебе й водночас помічати, яка ти красива.
Вона підійшла до нього й поправила комір його куртки.
— Тоді хвилюйся мовчки.
— Це неможливо. Я надто балакучий.
Алексіс засміялася. Цей короткий сміх трохи розвіяв її тривогу.
Даміан став серйознішим.
— Я не сидітиму з тобою за одним столом, якщо ти цього не хочеш. Але чекатиму неподалік. Ти можеш зателефонувати мені будь-якої миті.
— Я знаю.
— І, Алексіс…
Він обережно взяв її за руку.
— Ти не мусиш доводити свою силу тим, що витримаєш усе сама.
Вона стиснула його пальці.
— Я це пам’ятаю.
Він поцілував її в чоло.
— Тоді йди й повертайся до мене.
— Обов’язково.
Готель «Роял» зустрів Алексіс знайомим блиском мармурової підлоги, приглушеною музикою та запахом свіжої кави. Саме тут кілька днів тому вона відмовилася виконувати вимоги колишнього нареченого сестри.
Тепер він знову чекав на неї.
Він сидів за столиком біля вікна, у дорогому темному костюмі, з келихом води перед собою. Побачивши Алексіс, підвівся й відсунув для неї стілець.
— Ти прийшла. Я радий, що ми можемо домовитися як дорослі люди.
— Не плутай мою готовність вислухати тебе з бажанням домовлятися.
Його усмішка на мить стала напруженою.
— Сідай. Замов щось.
— Ні, дякую. Говори, навіщо запросив мене.
Він повільно сів навпроти.
— Я довго думав про те, що відбувається. Мені не подобається, як далеко все зайшло. Ти втягнулася в особистий конфлікт, який не має стосуватися твоєї спортивної кар’єри. Твоя сестра теж страждає. Я вважаю, що настав час покласти цьому край.
Алексіс схрестила руки.
— Ти говориш так, ніби все це сталося саме собою.
— У кожній історії є дві сторони.
#76 в Молодіжна проза
#1128 в Любовні романи
#477 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.11.2026