Глава 20. Правда про байкера
Алексіс завершила гонку з дивним відчуттям порожнечі. Вона не програла. Навпаки, попри травму, нервове напруження й несподівану заміну велосипеда перед стартом, їй вдалося втриматися серед лідерок і фінішувати третьою. Це був гідний результат, особливо з огляду на обставини. Та замість радості від призового місця вона відчувала лише втому й тривогу.
Хтось втрутився в її велосипед.
Ця думка не давала спокою від самого ранку. Алексіс знову й знову прокручувала в голові події, намагаючись згадати кожну деталь. Вона не могла довести, що несправність була навмисною, але надто багато збігів змушували її сумніватися.
А ще вона не могла перестати думати про Даміана.
Після їхньої сварки він так і не відповів на її вибачення. Алексіс не стала телефонувати знову. Вона розуміла, що не має права вимагати від нього негайного примирення, особливо після того, як сама відмовилася його вислухати.
Але сьогодні їй так бракувало його голосу.
Раніше Даміан умів розрядити будь-яку напружену ситуацію одним жартом. Він міг довести її до сказу своєю самовпевненістю, але водночас завжди помічав, коли вона втомлювалася, коли біль ставав сильнішим, коли за її впертістю ховалася тривога.
Тепер між ними стояла тиша.
І Алексіс починала розуміти, наскільки багато означала для неї його присутність.
— Третє місце! — вигукнула Емілі, щойно Алексіс повернулася до зони відпочинку. — Ти бачила таблицю результатів? Ти знову на п'єдесталі!
Вона обійняла подругу, обережно, щоб не зачепити травмовану ногу.
Віолетта підбігла слідом із пляшкою води.
— Я знала, що ти впораєшся! Хоча, чесно кажучи, після історії з велосипедом мені хотілося особисто перевірити кожен гвинтик на тому запасному.
— І добре, що ти цього не зробила, — усміхнулася Алексіс. — Механіки б тебе звідти не випустили.
— Зате я б була впевнена, що ніхто більше нічого не чіпав.
Емілі перестала усміхатися.
— До речі, що відомо про перевірку?
Алексіс похитала головою.
— Поки нічого конкретного. Комісія переглядає записи, опитує персонал. Але доказів, хто це зробив, немає.
— А Вероніка?
— Поводиться так, ніби нічого не сталося.
Віолетта примружилася.
— От саме це мені й не подобається.
— Мені теж. Але я не збираюся звинувачувати її без доказів.
— Правильно, — погодилася Емілі. — Хоча якби хтось вирішив підлаштувати тобі таку неприємність, я б дуже хотіла подивитися йому в очі.
— Спочатку потрібно з'ясувати правду, — відповіла Алексіс.
Вона спробувала всміхнутися, але думки знову повернулися до чоловіка, якого їй хотілося бачити поруч.
Емілі помітила її погляд на телефоні.
— Ти чекаєш на повідомлення від Даміана?
— Ні.
— Алексіс, ти навіть не встигла подивитися на екран.
— Я просто перевіряла результати.
Віолетта обмінялася з Емілі красномовним поглядом.
— Звісно. А ми просто випадково народилися вчора.
— Дівчата, будь ласка.
Побачивши, що Алексіс справді не до жартів, подруги більше не наполягали.
Та коли вони відійшли до столу з напоями, Алексіс усе ж відкрила листування з Даміаном.
Її повідомлення залишалося без відповіді.
Вона заблокувала екран і тихо видихнула.
Можливо, тепер моя черга довести, що я здатна не лише вимагати довіри, а й заслуговувати на неї.
Даміан Рейнер не збирався втручатися в життя Алексіс після їхньої сварки.
Принаймні саме так він переконував себе останні два дні.
Він не хотів бути чоловіком, який нав'язується, вимагає уваги й не приймає чужих рішень. Алексіс дала зрозуміти, що не довіряє йому. Він пояснив усе, що міг, але вона не захотіла слухати.
Тому він вирішив відступити.
Однак новина про несправність її велосипеда змінила все.
Даміан дізнався про інцидент від знайомого механіка, який працював на турнірі. Той зателефонував йому після завершення гонки й попросив поради щодо дивної ситуації.
— Рейнере, ти ж розбираєшся в техніці краще за багатьох наших спеціалістів, — сказав механік. — Потрібен погляд зі сторони.
— Що трапилося?
— Перед стартом виявили проблему із заднім гальмом велосипеда Алексіс. Дівчина вчасно зупинилася, але ситуація неприємна. Ми вже зафіксували стан механізму, та я хочу перевірити, чи не пропустили чогось важливого.
Даміан відразу випростався.
— Вона не постраждала?
— Ні. Їй надали резервний велосипед. Вона стартувала й фінішувала третьою.
Даміан заплющив очі з полегшенням.
— Добре. А що саме ви знайшли?
Механік коротко описав проблему й пояснив, що звичайне пояснення поки не підтверджене.
Даміан мовчав кілька секунд.
Він знав, наскільки Алексіс уважна до свого обладнання. Вона могла бути впертою, різкою, іноді надто самовпевненою, але ніколи не нехтувала безпекою. Особливо після падіння.
Якщо вона помітила проблему ще на розминці, це означало, що небезпека була реальною.
— Збережіть усі матеріали, — сказав він. — Фотографії, записи перевірок, час доступу до велосипеда. Нічого не ремонтуйте остаточно, доки не зафіксуєте стан механізму.
— Ми вже зробили це.
— Тоді я приїду й подивлюся, чи зможу допомогти з технічного боку. Але тільки якщо комісія дозволить мені оглянути матеріали.
— Домовилися.
Після розмови Даміан довго сидів у гаражі, дивлячись на свій мотоцикл.
Він міг залишитися осторонь. Міг сказати собі, що Алексіс більше не хоче його бачити, а отже, її проблеми більше не стосуються його.
Але він не міг просто відвернутися, знаючи, що хтось, можливо, навмисно поставив її під загрозу.
Не тому, що хотів повернути її прихильність.
А тому, що навіть після їхньої сварки вона залишалася людиною, яка йому небайдужа.
— Дурна вперта жінка, — пробурмотів він, надягаючи куртку. — І я ще дурніший, бо все одно хвилююся.
#72 в Молодіжна проза
#1114 в Любовні романи
#478 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 14.11.2026